Думи мої, думи мої (скорочено) – Шевченко Тарас

Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило. Поливали сльози… чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі?.. Не питали б люде, що в мене болить,

Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком – люди не побачать. То й не засміються…

Не втирайте ж мої сльози, Нехай собі ллються. Чуже поле поливають Щодня і щоночі, Поки, поки… не засиплють

Чужим піском очі… Отаке-то… А що робить? Журба не поможе.

Хто ж сироті завидує – Карай того, боже! Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас, – Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти, В нашу Україну, Попідтинню сиротами, А я – тут загину. Там найдете щиру правду, І слово ласкаве.

Там найдете щире серце, А ще, може, й славу… Привітай, же, моя ненько,

Моя Україно, Моїх діток нерозумних. Як свою дитину.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Свої вірші Т. Шевченко називав “думками”, “думами”.

Будучи далеко від України, в холодному, похмурому Петербурзі, поет сумував за рідним краєм, вболівав за його долю, страждав від того, що українці, а серед них і його рідні, знаходяться в панській неволі, терплять приниження та знущання. Шевченко хоче хоч словом підтримати і своїх земляків, нагадати їм про славні традиції козацької вольниці. Він став на захист жебраків, покриток, усіх тих, кого доля не милувала, і сподівався, що “найдеться дівоче серце, карі очі. Що заплачуть на сі думи”, тоді він буде щасливий.

Своє палке слово, “квіти”, “діти” поет посилає на захист скривджених, на славу своєї неньки України: “В Україну ідіть, діти, В нашу Україну”.


Думи мої, думи мої (скорочено) – Шевченко Тарас