Дума – жанр (вид) суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу

Дума – жанр (вид) суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Обсягом дума більша від історичних баладних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом (“Слово про Ігорів похід”, старовинні колядки, билини), має генетичний зв’язок.

У структурі Думи є більш чи менш виражені три частини: заспів (“заплачка”, як називали кобзарі), основна розповідь, закінчення. Вірш думи – нерівноскладовий, астрофічний

(без поділу на строфи-куплети через змінність порядку римування), з інтонаційно-смисловим членуванням на уступи-тиради, що формально у співі можуть починатися вигуками “ой”, а завершуватися “гей-гей”. Своєю віршовою й музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях, із яких думи перейняли деякі мотиви й поетичні образи. З голосіннями споріднює думи й характер імпровізації. Довгі рецитації дум наявняі в пливкій, мінливій формі, тим-то й важко вивчати їх дослівно.

Кожний кобзар переймає від свого вчителя зразок рецитації в загальних рисах та

творить свій окремий варіант (відміну) мелодії, під який рецитує всі думи свого репертуару. Співання дум вимагає особливого таланту, довгої науки і співацької техніки (справності). Тому думи збереглися тільки серед професійних співців. Домінантний елемент думи – словесний, а не музичний, і формується він до певної міри імпровізаційно, тому рими часто риторичні.

Рими в думі переважно дієслівні. В поетиці характерні розгорнуті заперечні паралелізми (найчастіше у заспіві), традиційні епітети (земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений, каторга бусурманська, тяжкая неволя), тавтологічні вислови (хліб-сіль, мед-вино, Січ-мати, п’є-гуляє, дуки-срібляники, вовки-сіроманці, турки-яничари), коренеслівні (піший-піхотинець, квилить-проквиляє, жити-проживати), різноманітні фігури поетичного синтаксису (риторичні запитання, звертання, повтори, інверсія, анафора тощо), традиційні епічні числа (3, 7, 40 та ін.). Стиль думи урочистий, піднесений, тому сприяє використання архаїзмів (златоглавий, глас, аще, рече, нозі, руці).

Епічність і урочистість думи посилюється ретардацією – уповільненням розповіді через повторення фраз-формул. Дума – це козацький епос. Найінтенсивніше розвивалися у період боротьби з турками, татарами, поляками, росіянами та ін. Головні Теми дум: турецька неволя (“Невільники”, “Плач невільника”, ” Маруся Богуславка”, “Іван Богуславець”, “Сокіл”, “Утеча трьох братів із Азова”), лицарська смерть козака (“Іван Коновченко”, “Хведір Безрідний”, “Самарські брати”, “Смерть козака на Кодимській долині”, “Вдова Сірка Івана”), визволення з неволі і щасливе повернення до рідного краю (“Самійло Кішка”, “Олексій Попович”, “Отаман Матяш старий”, “Розмова Дніпра з Дунаєм”), козацьке лицарство, родинне життя та осуд “дуків-срібляників” (“Козак Голота”, “Козацьке життя”, “Ганжа Андибер”), визвольна Війна Хмельницького (“Хмельницький і Барабаш”, “Корсунська битва”, “Похід на Молдавію”, “Повстання Юрія Хмельницького”), родинне життя (“Удова й три сини”, “Сестра і брат”, “Прощання козака з родиною”). У думах на відміну від балад та епосу інших народів, нема нічого фантастичного.

Найдавніша згадка про думу є в хроніці (“Аннали”, 1587) польського історика С. Сарницького, найдавніший текст думи знайдений у краківському архіві М. Возняком у 20-х роках у збірнику Кондрацького (1684) “Козак Голота”. У наукову термінологію назву думи запровадив М. Максимович, який, як і М. Цертелєв, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, здійснив перші публікації дум. Перше наукове зібрання дум з варіантами і коментарем видали В. Антонович і М. Драгоманов (Исторические песни малорусского народа, 1874, 1875).

Фундаментальні дослідження дум залишив фольклорист-музикознавець Ф. Колесса, який у 1908 очолив організовану Лесею Українкою спеціальну експедицію на Полтавщину з фонографом для запису репертуарів кобзарів (“Мелодії українських народних дум”, “Українські народні думи”). Найгрунтовніше наукове видання дум у ХХ ст. здійснила Катерина Грушевська (Українські народні думи, 1927, 1931), але воно було з бібліотек виклучене, а дослідниця репресована.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Дума – жанр (вид) суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу