Спочатку Пушкін малює нам портрет непоганого, але легковажного й порожнього в сутності юнака. Він проводить життя в забавах, ні про що не замислюючись всерйоз. І проте в ньому вже є риси, які варто відзначити. Юний Дубровский любить свою батьківщину, будинок свого батька.
Під’їжджаючи до рідного дому, дізнаючись рідні й знайомі з дитинства місця, “він дивився навколо себе із хвилюванням неописаним”. Розчулення й жалість викликала у Володимира добра його нянька Єгорівна, що при зустрічі юнак обійняв з неприхованою любов’ю. Про
Цей парубок носив у собі печатка шляхетності, і, як тільки представилася необхідність, виявив кращі сторони своєї натури, як шекспірівський принц Генрі.
Довідавшись про причину хвороби Андрія Гавриловича, про те, як обійшовся з ним Троекуров, молодий Дубровский збирається мстити. Але не тільки особисто своєму кривдникові. Улаштовуючи на дорогах розбої, він грабує тільки винних, на його думку, людей, тих, які через гроші втратилися своїх людських якостей. І все-таки не всі стани для нього рівні.
Потім, при зустрічі з матір’ю цього офіцера, він скаже: “Знайте, що Дубровский сам був гвардійським офіцером, він не захоче скривдити товариша”.
Незабаром всі жителі колишнього маєтку батька перейшли на сторону розбійника й готові були йти на відкритий протест проти сваволі Троекурова. Однак Дубровский відмовляється від їхньої допомоги й у результаті перемагає як романтичний герой-одинак.
Він шляхетний і чесний у любові: знаючи, що це може нанести йому шкода, вона зізнається Маші Троекуровой у тім, хто він насправді. Віддана любов стає йому нагородою.
Отже, практично відразу зі звичайного юнака виростає герой легендарного масштабу. Чи можна це вважати прийомом письменника-реаліста? Справді, тут Пушкін, здавалося б, знімає кальку з образів, уже відомих читачеві, хіба що наблизивши великі зразки до нього в просторі й часі. Дубровский – весь втілення найкращих персонажів дворянської літератури XVIII – XIX вв., але от “Дубровский” – це все-таки не цілком підходяще читання для серпанкової панянки.
Справа в тому, що в повісті, злегка прикритий цілком паперовим Дубровским, ховається інший образ, уже цілком росіянин і досить реалістичний. Це образ селянина, що почав свою маленьку громадянську війну. Дубровский-Те залишається в межах свого феодального права, а от селянин, заодно з ним взявшийся за сокиру, – зовсім інший тип. Тут встає начебто бачення з іншого твору Пушкіна – “Капітанської дочки”.
Письменник крізь свій “магічний кристал” уже почав розглядати образи жорстокої селянської війни.
У повісті цей план прописаний не так чітко, як передбачувані рухи душі Дубровского, але один епізод проступає дуже явно. Це момент, коли селянин рятує з пожежі кошеняти, залишаючи горіти заживо своїх ворогів. Це хмурий коваль, не наділений ні розумом, ні талантами, тільки похмурою жорстокістю навпіл із грубою сентиментальністю.
Це свого роду зворотний бік Дубровского, його відбиття в дзеркалі. Втім, читачеві вирішувати, хто став чиїм відбиттям і яка особа правдивіше.
Ше виявляється людина строгих принципів, але читання цієї повісті робить усіх нас краще.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)