У XVI ст. Іспанія була “хвора театром”. Ця “недуга” дуже швидко перетворилася на “епідемію”, яка охопила всі прошарки суспільства: від бідноти до аристократії. На сільських і міських площах виступали мандрівні трупи, а при дворі короля ставили вишукані спектаклі, на які бувало витрачали більше грошей, аніж, як тепер би сказали, на першочергові соціальні програми. Театр супроводжував іспанців скрізь.
На ярмарках ставилися комедії й жорстокі драми честі, що були особливо популярні серед збіднілого дворянства, яке часто-густо
А під час безлічі релігійних свят, які були звичайним явищем у католицькій Іспанії, що вигнала євреїв із країни лише за те, що їхні пращури буцімто винні в смерті Христа, адже звільнили “не його, а Варраву”, ставилися ауто. Та, попри загальнонаціональну любов, театр мав могутнього ворога – іспанську інквізицію, яка вважала вистави породженням пекла й робила все можливе й неможливе, щоб заборонити театр як такий. Якщо пригадати долю англійського театру часів Шекспіра й Кромвеля, від утисків якого особливо потерпали лицедії, то на той час протистояння церкви
Однак, попри все або завдяки всьому, іспанський театр переживав свою “золоту добу”, межі якої визначила творчість двох, геніальних драматургів – Лопе де Веги Карпйо та Педро Кальдерона де ла Барки.
Молодший сучасник Лопе де Веги, Кальдерон, прийшов у літературу як його наступник, ніби прийнявши естафету у визнаного метра, який відзначив молодого поета під час традиційного поетичного конкурсу в Мадриді на честь покровителя іспанської столиці – Святого Ісідора. Сонет Кальдерона, що його вподобав Лопе де Вега, якого сучасники називали “чудом природи”, потім потрапив до збірки сонетів самого Лопе. Це свідчило не про непорядність чи неуважність драматурга, а про непересічне досягнення молодого автора, бо його твір видавці визнали “вартим Лопе” – в Іспанії тих часів більшого компліменту для письменника не існувало.
Про Кальдерона відомо водночас і багато, і мало: певні періоди його життєвого шляху досліджені докладно, але є роки, навіть десятиліття, про які майже нічого не відомо.
Здавалося, Кальдерон досяг вершини успіху: він визнаний драматург, який користується особливою прихильністю монарха, багато людей шукають будь-якої нагоди поспілкуватися з ним і домогтися його дружби, знайомством із письменником пишаються. Проте сорокові роки принесли йому чи не найтяжчі особисті втрати: спочатку загинув молодший брат, потім померли старший брат, кохана жінка, маленький син… До того ж становище театру в Іспанії суттєво погіршилося: інквізиція почала свій наступ.
Церковники та їхні прихильники не залишили поза увагою Твори Кальдерона, назвавши їх “школою злості, свічадом розпусти, академією безсоромності”.
І це було сказано про п’єси, які ввійшли до золотого фонду світового театру!
18 вересня 1651 р. Кальдерон, ніби виконуючи заповіт матері, прийняв постриг і вступив до духовного братства. Для нього католицтво й духовний сан були невід’ємною частиною сутності, ще одним покликанням, як і театр. Проте коли він став настоятелем одного із соборів у Толедо, це не сподобалося деяким ієрархам іспанської католицької церкви. Вони нагадали Кальдерону про його драматургію, уважаючи, що неможливо одночасно писати для театру й опікуватися Божою домівкою.
А невдовзі один із опонентів Кальдерона звернувся до нього з проханням написати ауто для свята Тіла Господня, на що письменник із викликом відповів: “Або нечестиво писати п’єси, або ні; якщо ні, то не заважайте мені, якщо нечестиво – не просіть”.
Із 1651 р. драматургічна творчість Кальдерона змінилася: серед його творів переважають ауто, нові світські п’єси в театрі не ставляться, вони розраховані на інших глядачів, а точніше, глядача. Цим єдиним глядачем, для якого розігрувалися надзвичайно пишні постановки Кальдерона, був іспанський король. Він разом із почтом споглядав, скажімо, чергову виставу, дія якої відбувалася не на театральній сцені, а на березі моря серед справжніх скель чи руїн замку. Стосунки драматурга і Філіппа IV були настільки близькими, що з 1663 р. і до смерті монарха Кальдерон був його особистим духівником.
Після кончини короля драматург покинув двір і став настоятелем мадридської церкви, присвятивши свій письменницький талант служінню церкві – тепер із-під його пера виходили тільки ауто.
Саме в колежі тринадцятирічний Кальдерон написав свій перший драматичний твір. Подальшу долю хлопця багато в чому визначали родинні традиції: продовжуючи навчання після єзуїтського колежу, Кальдерон вивчав цивільне й канонічне право, готуючись прийняти сан священика, як того хотіла покійна мати. Однак сімейні негаразди примусили його залишити навчання в Саламанському університеті й повернутися до Мадрида: спочатку брати судилися з мачухою за батьківський спадок, а потім вимушені були продати право на батьківську посаду (він був секретарем королівського казначейства), щоб виплатити компенсацію за дуель, на якій один із супротивників загинув.
У Мадриді Кальдерон жив як пересічний дворянин його віку й статків: він забув про духовну кар’єру, поринув у насолоди життя та світські розваги. Певні зміни сталися в 1622 р., коли Кальдерон переміг на поетичному конкурсі. Це спонукало юнака остаточно залишити право і зайнятися поезією.
Кальдерон активно працював для театру. За рік до смерті в списку творів драматурга було 73 духовні й 108 світських п’єс. Більшість із них ставили у величному Королівському палаці, найкращому іспанському театрі тих часів, на виставах якого бували присутніми й члени королівської родини.
У 1635 р. Кальдерон був призначений придворним драматургом і став особою, яка користувалася особливою прихильністю іспанського короля Філіппа IV.
В Україні Кальдерон відомий здавна… Його лірику перекладали Дмитро Павличко й Олександр Мокровольськии. У середині XX ст. Микола Лукаш переклав монолог Сехисмундо з першої хорнади п’єси “Життя – цс соп”.
1, нарешті, до -100-ліття з дня народження великого іспанського митця (2000) Михайло Литви-нець здійснив повний переклад цього шедевра іспанської та світової драматургії.