ДРАМА ШКІЛЬНА. Театральні видовища в Україні були відомі ще з часів Київської Русі. Різні джерела зафіксували згадки про скомороші ігрища, дійства, позорища. Є сліди військових пісень-танців, мисливських пантомім, що вбирали в себе елементи театральності.
Це ж саме можна сказати й про аграрну, весільну, похоронну обрядність, а також про свята, які супроводжуються обрядами, заклинаннями, іграми й співами (“Коляда”, великодні “волочебні” обряди, свято Юрія, Купала тощо). Отже, гра й обряд були підвалинами, на яких пізніше постане
Важливим джерелом театральності вважається також церковна обрядність. На Заході виникнення духовної драми тісно пов’язане з обрядом богослужіння – там вона виконувала допоміжну роль, тобто унаочнювала обряд. Ці ж процеси були характерні й дія Польщі. На жаль, так тривало недовго: на межі XVI – XVII ст. відбулося “вигнання” духовної драми з храмів. Її оживлення пов’язується з орденом єзуїтів, який у середині XVI ст. став на боротьбу з протестантами; саме єзуїтам знадобилася драма як один із засобів пропаганди. Вістря єзуїтів було спрямоване також і проти православ’я.
О. І. Білецький
Разом з тим це епоха зачатків і розвитку нашого старовинного театру” (стаття “Зародження драматичної літератури на Україні”). Маємо звістки і про протестантський театр, театр рибалтівський (“Трагедія Руська”, 20-ті роки XVII ст. ).
Першим коном, на якому могла відбутися театральна вистава, став, очевидно, двір школи при Львівському братстві (можливо, саме на одній із них був Іван Вишенський, якого це видовище обурило). А однією з перших вистав стала драма Андрія Скульського “Bіpші з трагедій “Христос Пасхон” Григорія Богослова” (Л., 1630). Показово, що зразком для наслідування Андрію Скульському стала одна-єдина візантійська драма “Ісус-страстотерпець”, яку приписують Григорію Назіанзину, або Григорію Богослову.
В. Щурат наголошував у зв’язку з цим, що Андрія Скульського спонукала до цього “конкуренція з подібними польськими писаннями, читаними й декламованими”.
“Розмьшшян є о муцє Христа Спасителя нашего” Йоаникія Волковича (1631) утвердило на сцені духовну драму. Вона стала складовою навчального процесу: викладач поетики мав написати драму й поставити її силами спудеїв. Теоретичною основою для складачів драматичних творів були трактати Аристотеля, Горація, Віди, Скалігера, Понтана, Масена та ін. Позаяк виставляти на сцені Бога, Ісуса Христа,
Матір Божу заборонялося, драму населяли їх алегорії – Милість Божа, Плач, Віра, Надія, Любов, Гнів та ін.
Важливими складовими спектаклю були інтермедії, хоровий і сольний спів, танці.
За змістом драми поділялися на різдвяні (“Комедія на Рождество Христово” Димитрія Туптала, “Комическоє дійствіє” Митрофана Довгалевського та ін.), великодні (“Царство Натури Людской”, “Властотворный образ” Митрофана Довгалевського та ін.), житійні (“Драма про Олексія, чоловіка Божого”), повчальні (“Воскресеніє мертвих” Георгія Кониського), історичні (“Владимир” Феофана Прокоповича, “Милість Божа” Інокентія Неруновича (?), “Іосиф-патріарха” Лаврентія Горки та ін. ).
Близькою до різдвяної є вертепна драма.
Українська шкільна драма підготувала грунт для зародження побутової драми, комедії, драми історичної. Сліди її впливу вчуваються у творчості І. ГІ. Котляревського, М. В. Гоголя, Лесі Українки та ін.
Літ.: Петров II. И. Очерки из истории украинской литературы XVII и XVIII веков. Киевская искусственная литература XVII – XVIII вв., преимущественно драматическая. К., 1911; Рєзанов В. І. Драма українська. 1. Старовинний театр український: У 6 вип.
К., 1925 – 1929. Вип. 1 – 6; Софронова Л. А. Позіика славянского театра XVII – первой половини XVIII в.: Польша, Украйна, Россия.
М., 1981; Софронова Л. А. Старинный украинский театр. М., 1996.
М. Сулима
(2 votes, average: 3.00 out of 5)