Серед когорти українських письменників 20-30-х років Г. Косинка вирізнявся своєрідним реалістичним письмом, що грунтувалося на глибокому знанні сільського життя, душі хлібороба, реалій дожовтневого часу.
Його оповідання “Політика” – це розповідь про ті складні процеси, що відбувалися в українському селі 20-х років, збуреному вихором революції. У своєму творі письменник намагається художньо дослідити таку “політику”, яка призвела до драм і трагедій людей, принесла страждання й сльози в українське село.
Головний герой оповідання
Адже Мар’яна, дочка заможних батьків, покохала і вийшла заміж за бідняка, розділила з ним його нелегку долю. Ворожнеча між сім’ями почалася тоді, коли Мусій брав активну участь у розкуркуленні сільських багатіїв, серед яких був і батько дружини. Після цього родинні стосунки були розірвані.
Три роки сім’ї не родичалися. “Не
Проїжджаючи повз недобудовані хати, кінь чогось злякався й захрип. “Мусій обережно витяг з кишені револьвера, але скрізь – мертва тиша… Швачка пробіг трохи наперед і, нахилившись над якоюсь чорною плямою, раптом голосно загукав: “Кіт замерзає! От бідний, не попав до хати, а тепер колядує!..” Мусій поклав собі кота на коліна, прикрив його кожухом.
У цьому епізоді автор розкриває нові грані внутрішнього світу героя. Цей чоловік, якого багато хто з односельців боявся, пожалів бездомного кота.
Письменник прямо не говорить про добре серце Швачки, а показує це через певні обставини.
Далі події в оповіданні розвиваються дуже динамічно: в будинку тестя за різдвяною вечерею починається кепкування з Швачки. Але він мовчить, намагається не реагувати на образи. Він обіцяв жінці не зачіпати “політики”.
Та гості не вгамовуються.
Довго стримував себе Мусій, але все ж таки не зміг знести відвертих образ і глузувань з радянської влади. Сварка почалася з того, що Мар’янина племінниця попросила фальшиву довідку для продовження навчання, а безкомпромісний дядько відмовив їй. Обурені родичі почали згадувати взаємні образи, докори.
Зчинилася сварка, наслідок якої був жахливий – “Швачка лежав у сінях, навзнак, ніж кабанницький, з великою червоною колодочкою, стримів йому межи плечима – він ще харчав і довго стуляв пальці правої руки”.
Г. Косинка правдиво змалював тогочасне життя. Він – ніби сторонній спостерігач, який детально описує окремі факти дійсності, не шукаючи правих і винних. Автор не ідеалізує головного героя, бо в його характері поєдналися такі риси, як сліпа віра в комуністичну ідею і чесність, порядність.
Письменник не схвалює і методи протидії новій владі заможних селян, їх озлобленість, що часто призводила до смерті. Класова боротьба зруйнувала навіть родинні зв’язки.
Г. Косинка ніби вслухається у слова кожного з героїв, шукаючи в них тверезе, не засліплене класовими суперечностями начало. Силою свого таланту письменник стверджує: правда повинна бути для всіх одна. Її суть – у вічних категоріях добра і справедливості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)