Перед Гамлетом мир з’являється як “дикий сад, що заріс бур’яном”, у якому зріє все, що в природі є дурного й грубого. Причина такого світосприймання полягає в тім, що йому відкрилося “всесвітнє” по масштабі зло: “марні всі мені здаються справи на цьому світлі”; “з людей мене не радує жоден”.
Які причини цього зла, поразившего сучасне Шекспірові суспільство? На його думку, дійсність вносила в людину ” псую”: його Природа ставала “хворий”. Перекручення людської природи приводило до порушення соціальної
Особисте й суспільне взаимопроникают. Один з найбільших гріхів людини – прагнення до величі, славі, владі, багатству. Ці “порочні чесноти” породжують у людині хитрість, безсердечність, лестощі, підступництво, віроломство, жорстокість, гординю, презирство до нижчестоящого. Під променями слави й багатства випаровуються всі християнські чесноти й кам’яніє людське серце
Яскравий образ людини, чия природа перекручена, – король датський Клавдій. Про злочин короля стає відомо
Примара хоч і не мав вищу силу, вона перебував “між небом і землею”. Однак той факт, що люди земні могли його бачити, чути, розмовляти з ним, зайвий раз свідчила: земна твердінь – усього лише тимчасове пристановище людини. Божественна сила, божественна любов, божественна справедливість, божественне добро всеосяжні й вічні, не подвластни часу.
Якщо не людський, то божественний суд рано або пізно оцінить всі діяння особистості й винесе справедливий вирок. Найбільше Примара шкодує, що втратив життя, вінець і королеву, будучи захопленим врасплох: “не сведши рахунків, покликаний був до відповіді під тягарем” своїх недосконалостей
У чому складався злочин Клавдія? Він потоптав всі загальнолюдські закони, християнську мораль, прагнучи до величі, славі, владі, багатству. Клавдій убив свого брата, звабив його дружину:
Але як вовек не мерзне чеснота Хоча б гріх їй лестив в обличчях раю; Так похіть, будь із нею ангел променистий, Пересититься й на небесному ложі, Тужачи за покидьками
Але найбільша відповідальність лежала на Клавдії за те, що у свої злочинні плани він втяг всіх навколишніх. Суспільство починає сприймати зло як повсякденне явище, норму. Ніхто з навколишнього Клавдія не знає істини, але всі як один готові допомогти йому позбутися від Гамлета, всі як один відрікаються від законного принца, визнаючи його несамовитим. Рідна мати в словах сина бачить тільки шаленість, раніше визнавши, що він торкнувся її за живе, а отже, говорив тільки правду:
ПРО, досить, Гамлет: Ти мені ока направило прямо в душу, И в їй я бачу стільки чорних плям, Що їх нічим не вивести
На сторону злочину, зла стає й кохана Гамлета Офелия. Любов Гамлета й Офелии щира, але сумний приклад матері приводить його до невтішного висновку: жінки занадто слабкі, щоб витримати суворі випробування життям. Гамлет знущається з Офелией, щоб полегшити для неї їхній розрив: нехай думає, що він божевільний і твердий.
Його рада – піти в монастир – продиктована розпачем і розчаруванням: “.. .будь ти цнотлива як лід, чиста як сніг, ти не уникнеш наклепу”. Деякі коментатори вважають, що Гамлет радить Офелии аж ніяк не стати черницею, а, навпаки, пуститися в розпусту (на жаргоні шекспірівського часу “жіночий монастир” – це публічний будинок), що випливають слова Гамлета про “малевании” особи жінками як би підтверджують це.
Батько Офелии, Полоній, – донощик і підбурювач. Хоча посада, займана їм, не названа, по положенню він головний міністр короля. Слова Полонію є доказом того, що він піклувався аж ніяк не про благо дочки, а про своєму власний.
Він безцеремонно втручається в особисте життя дівчини, вирішуючи за неї, кого дозволене любити, а кого немає. Для Полонію Гамлет, божевільний або закоханий, стає ворогом, якого треба неодмінно знешкодити. Смерть Полонію стала відбиттям всього його життя: він був убитий Гамлетом у той час, коли підслухував його розмова
Брат Офелии Лаэрт спочатку представлений парубком, що просто бажає досхочу насолодитися життям. Але коли їм опановує спрага мести, він виявляє таку злість і здатність до підступництва, що виявляється серед поплічників короля. Хоча, на мій погляд, учинки Лаэрта не менш справедливі, чим учинки Гамлета. Гамлет убив батька Лаэрта, послужив причиною божевілля й смерті його сестри Офелии.
Вдобавок до всього, у самий розпал похоронної церемонії принц образив почуття скорбного брата. Подібне поводження заслуговує осуду, а вчинки – належної помсти. Відбиттям порядків, що панують у королівстві, є образи Розенкранца й Гильденстерна.
Те, що собою представляють ці двоє, не могло бути передане за допомогою одного персонажа: тихі звички, догідливість, верткість, плазування, ревна криводушність, бездарність. За словами Гете, “вони адже проявляють себе лише в суспільстві, вони і є суспільство, і Шекспір показав більшу скромність і мудрість, вивівши всього два подібних зразки”.
Якщо попередні персонажі в більшому або меншому ступені є джерелами зла або породженням зла, то принц Гамлет зло пізнає. Він непримиренний до зла, але як з ним боротися, не знає. Він хитрить і обманює, прагнучи вивідати таємницю свого ворога, однак обман і хитрість Гамлета змушені. Він відчуває себе один на один зі злом, уважаючи, що тільки йому відома істина, тільки він вершитель правосуддя в цьому божевільному світі.
Справедливість повинна восторжествувати, у цьому Гамлет після довгих і томливих роздумів переконується остаточно. Людина, що живе одним удень, чиї мрії зосереджені тільки на досягненні матеріального благополуччя, недостоин називатися людиною:
Глядящий уперед і назад, вклав у нас Не для того богоподібний розум, Щоб праздно пліснявів він…
Зло, проти якого боровся Гамлет, не було викоренено, однак Історія Гамлета за всіх часів буде бути прикладом шляхетного пориву душі, що жадає справедливості й добра
(2 votes, average: 3.50 out of 5)