Дмитро Павличко – Прометей

Смерть із Москви летить, джохаре, На поклик брата-холуя. Вона як блискавка із хмари; Ти ждав її.

Вона твоя.

Тепер впади на рідне листя І серце власне зупини; Тепер з вогню ти маєш вийстя, Як голос Бога з купини.

Тепер ти вже не ціль на горах Для радіо-ракетних лез, Ти – кров свята, що з гір суворих

Тече, як сонце із небес.

Тебе роздерти вже не може Мутант – орел, дві голови, Бо сховище твоє і ложе

У кожнім пагоні трави.

Ти – в кожнім погляді чеченки, Що носить в животі дитя, Майбутні Шамілі й Шевченки

Прийдуть на світ з твого життя.

Ти – кожне слово і зачаття, Що зроджує новий Кавказ; Ти – автоматів рукояття,

Що до відомсти кличуть нас.

Твою пілотку й портупею Цілує Київ і Париж; О мій чеченський Прометею,

Ти в серці людськості гориш.

Ти – дух, що світові околи Проймає, як зерна могуть, Ти – Воля, що її ніколи

В Ічкерії не відберуть.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Дмитро Павличко – Прометей