ПАВЛИЧКО ДМИТРО Народився у підгірському селі Стопчатові на Станіславщині (Західна Україна ) в родині лісоруба. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету, потім – в аспірантурі. Займався політичною діяльністю: брав активну участь у державотворенні України (засновник Народного Руху і Демократичної партії України, з 1990 по 1994 рік – один із лідерів Верховної Ради); був на дипломатичній роботі.
Поет, перекладач, учений, громадський діяч. Поезія Павличка сповнена творчих шукань у зображенні картин життя і часу, емоційності,
Творчий доробок складають збірки “Любов і ненависть” (1953), “Моя земля” (1955), “Чорна нитка” (1958), “Правда кличе!” (1958), “Гранос-лов” (1968) та ін. Багато поезій покладені на музику (“Впали роси на покоси”, “Лелеченьки”, “Ястужився, мила, за тобою…”, “За літами” та ін.), а пісня на слова Павличка “Два кольори” стала народною.
12 клас
Дмитро Павличко – наш сучасник, поет, перекладач, громадсько-політичний діяч. Творчість його має дві сторони: Павличко водночас
Серце і душа ліричного героя сповнені ніжним почуттям великого Кохання. Закохана людина починає інакше дивитися на світ, бачить у ньому нове, прекрасне, чого раніше не помічала, серце наповнюється світлом, тремтить у передчутті незнаного, але такого очікуваного щастя:.
Сріблиться дощ в тоненькому тумані, Як ниточка в прозорім полотні. А сонце по його блискучій грані Тече і душу сповнює мені.
Кохана поета – це жінка прекрасна, як Природа, нерозгадана, як людська доля, вічно юна і сповнена життєвою мудрістю, свята (“Моя любове, ти – як Бог…”) і грішна (“Твоя краса – як усміх сатани”). Вона – втілення вічної таємниці жіночості, ніжності, добра. Втілення таємниці життя. Закохані тонко відчувають почуття одне одного, розуміються з півслова:
Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля. Я знаю – ти не заридала, А в світі, що гуде й гримить, Мене лиш пошепки назвала, До себе кликнула в ту мить.
Але у творчому доробку поета не тільки інтимна лірика. Павличка турбують загальнолюдські проблеми у їх суперечностях. Митець-філософ розмірковує про добро і зло, любов і ненависть, вічне і минуле, осмислює, втілює у вишуканих образах. Так, у сонеті “Погляд у криницю” поет надає світлу всеохоплюючого значення:
Я розумію світло. Це – душа, Любові й космосу глибини. Жертва. Блиск розуму. Благословення миру.
Палання рук. Веселощі трави.
Тобто все на Землі, в космосі, в людській душі – має життєдайну силу світла. “А що ж таке темнота?” – запитує ліричний герой. Це печаль самотності, заздрощі, злість. Але вони мусять існувати, бо ж “Без темряви свою снагу не може сяйво людям об’явити”.
1 так вони йдуть у парі – світло й темрява, радість і горе, червоне і чорне.
Ця тема присутня й у відомій поезії “Два кольори”, що стала славнозвісною піснею. Сорочка, вишита матір’ю, стає уособленням людської долі. Як червоний візерунок переплітається з чорним, так і в житті поруч прямують радість і горе, любов і ненависть, звершення й поразки:
Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба.
Сьогодні Дмитро Павличко виступає в незвичній для письменника ролі: політик, державний діяч, що пристрасно відстоює інтереси нашої Батьківщини, її народу. Чи добре це? Думаю, що в будь-якій галузі громадського життя не буде зайвою людина духовно багата, яка вміє бачити й тонко відчувати красу.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)