ВІЧНО ЖИВА
А мова не корилася царю – ані царю, ані його сатрапам, з орлом двоглавим стаючи на прю, що брав її у пазуристі лапи. Несла устами відданих синів мужицьку правду, ту, що є колюча, сміялася з ненависних панів, що їхня правда на всі боки гнуча. Плюндрованій, не надавали прав, немов на звіра, об’являли лови. Орел впивався в душу, тіло рвав – він був безмозкий, хоч і двоголовий.
Заборонити дереву рости, ширяти вольній птиці у блакиті, живій ріці між берегів плисти, ходити сонцю по своїй орбіті? Заборонить дощеві поливать гінке стебло, щоб не зросло колосся, поетові – писать і малювать, щоб приректи народ на безголосся? О як хотіла, прагла воля зла, щоб ти була лиш суржик, мішанина: щоб вічно недорікою була на втіху скалозуба-міщанина! Хай давню жуйку міщанин жує,- воскресли, піднеслися духом люди.
Бо в на світі совість, правда є, і рідна мова є і вічно буде! Двоголовий орел – символ царської Росії. На прю – на боротьбу.
Тут мається на увазі облудне твердження прислужників царизму про те, що українська є не самостійною мовою, а діалектом російської.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)