“Бувало, мати, Ївга Базилиха… В зимовий вечір заспіває стиха І доведе малого до плачу”.
Саме так відомий український поет А. Малишко писав, коли згадував своє дитинство. Любов до пісні була привита у поета ще від матері – Ївги Остапівни. Ніхто у середовищі сучасників поета не знав стільки народних пісень, скільки знав їх Андрій Малишко. Мабуть, саме тому символічний її образ пронизував усю його творчу діяльність і все його життя.
Наприклад, величний вірш “Пісня про рушник” стала сповіддю-спогадом ліричного героя. Він пройнятий
“І твоя незрадлива ласкава материнська усмішка, І засмучені очі хороші блакитні твої”.
Матір вірить у свою любов і щасливу долю свого рідного сина і за сюжетом однієї з поезій дарує український рушник, який стає символом майбутньої життєвої дороги, на якій “росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї”. Цей рушник стає для А. Малишко материнським заповітом і духовним оберегом, що дістається від батьків кожній дитині і допомагає у найскрутніші часи. Якщо у дитини нема можливості поговорити з батьками,
“Я візьму той рушник, простелю, наче долю… І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов”.
Нажаль, в суєті повсякденного життя ми досить часто забуваємо про матерів, які віддали нам усе своє життя, і тим самим, мимоволі їх засмучуємо.
На мій погляд, мати А. Малишка була незвичайно щасливою жінкою. Вона народила одинадцять дітей, і серед них талановитого сина, якому вдалося увіковічити любов до матері у своїх талановитих поезіях. Ці вірші одразу ж стали духовною цінністю нашого народу, бо в читачах вони пробуджують такі високі почуття, як любов до своєї родини, щиру і гарячу синівську любов.
Неосяжний світ А. Малишка, магія його слова діє сьогодні ще з більшою силою, ніж за життя поета, бо в тому слові дедалі більше впізнаємо себе і свій духовний світ.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)