Його повне ім’я Антуан Жан-Батіст Марі Роже де Сент-Екзюпері. У дитинстві фітьки звали його Тоніо. Коли виріс, товариші називали його Сент-Екс.
Про рід Сент-Екзюпері згадується в історичних хроніках ще XVІІІ століття. Члени старовинного графського роду служили Франції і королю. Правда, коли 1900 року народився Тоніо, його батько був лише страховим агентом в Ліоні.
У сім’ї було п’ятеро дітей. Батько помер, коли Тоніо виповнилося чотири роки, але вдову з дітьми підтримали багаті родичі, і сім’я не бідувала. Дитинство нащадків графського
Дорослі не силували його займатися чимось одним, давали можливість вільно розвиватися. Хлопчик ріс фантазером і забіякою. Його енергії вистачало на всілякі пустощі, але разом з тим він полюбляв мріяти, був дуже вразливий і сором’язливий. У школі однолітки називали його лунатиком через те, що він часто задумливо дивився в небо. Антуан сердився, кидався в бійку
Та й у навчанні хлопець не виявляв себе вундеркіндом: старанно вчив тільки ті предмети, які подобалися, а на інші майже не звертав уваги. Слово “треба” не мало над ним сили, а тому поряд з найвищими балами з математики, латини, французької словесності мав найнижчі з історії, географії та природничих наук.
Численні високоповажні дядьки, тітки, бабусі вважали Антуана та його брата і великого приятеля Франсуа шалапутами, з яких ніколи не вийде чогось путнього. Мати не знала, що вже й робити з неслухняними синами. На сімейній раді було вирішено, що хлопців треба відправити до Швейцарії, в коледж, подалі від люблячих тіточок, які балували братів, а потім жалілися на їхню поведінку.
Сумно було братам Сент-Екзюпері прощатися з рідними місцями, де минуло їхнє дитинство. Але вони точно знали, що попереду їх чекає цікаве життя, де треба буде все вирішувати самостійно. В Антуана де Сент-Екзюпері було багато друзів. Він хотів купити великий глобус і місця, де зустрів друзів, позначити прапорцями. Свою останню книжку “Маленький принц” він присвятив другові Леонові Верту.
У присвяті Сент-Екзюпері звертається до дітей і пояснює свій вибір так: “Вибачте мені, діти, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене є серйозне виправдання: цей дорослий – мій найкращий друг. Є й друге виправдання: він може зрозуміти все на світі, навіть книжки для дітей. І, нарешті, третє: він живе у Франції, і йому там голодно й холодно. Він дуже потребує, ідоб його втішили”. З Леоном Вертом, єврейським критиком, журналістом, письменником, Сент-Екзюпері був знайомий багато років.
У 1942 році він був у Нью-Йорку. Через вік і травми його відсторонили від польотів. А в далекій Європі бушувала війна, гинули солдати на фронтах, а мирні невинні жителі – у фашистських таборах. Сент-Екзюпері боявся за життя Леона Верта, адже з євреями загарбники розправлялися в першу чергу.
Присвята книги другові-єврею – це сміливий виклик Сент-Екзюпері нацизму.
Дружба для Сент-Екзюпері ніколи не була пустим звуком. Одного дня він довго чекав повідомлень від свого друга Анрі Гійома, який потрапив у піщану бурю. Треба було якось заспокоїти дружину друга. Антуан дістав квитки в кіно і відвіз її у кінотеатр, а сам повернувся на аеродром.
Через деякий час Анрі повернувся і друзі разом зустріли жінку біля кінотеатру.
Сент-Екзюпері дуже цінував свого друга Анрі Гійома, захоплювався другом-льотчиком Жаном Мермозом. Дружбу Мермоза не можна було купити. Жан дружив лише з людьми з великої букви, серед яких першим був Сент-Екзюпері.
Письменник не міг спокійно бачити чуже горе, не терпів насильства. Якось у Африці він на останні гроші викупив чорношкірого раба і вивіз його у Францію, щоб той відчув, що таке вільне життя у вільній країні. Якщо Сент-Екзюпері вважав когось своїм другом, то готовий був для нього небо прихилити. І близькі йому люди цінували дружбу, якою можна було дихати, як повітрям з горних висот.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)