Дитинство або, чому люди у своїх спогадах вертаються до дитинства?

Якось довелося мені прочитати романтичну сагу про те, що в житті кожної людини є два береги – той, від якого людина відпливає, і той, до якого повинні неодмінно пристати. Причому другий, думаю, – це необов’язково смерть, це, насамперед, берег надії, берег любові. Але перший – це, звичайно ж, беріг дитинства.

Беріг дитинства – це рідна земля, перші тропи, якими мандрували ми завзято і які наполегливо сняться нам донині. Це – наші вірні друзі й запальні ігри, запах свіжого молока й хліба й доторкання дівочих губ, романтичні мрії й

фантастичні плани, це мир, повний маленьких трагедій і веселої радості, таємниць і невичерпної енергії

У нашій повсякденності можемо чимало чого призабути, навіть номер домашнього телефону, випустити з уваги вчорашня обіцянка, згадати вже на пів-дороги, що не замкнена квартира, але чіпко буде триматися спогад про найбільш дорогі хвилі дитинства, хоча їм уже не буде повернення. Вступаючи в самостійне життя, ми, випускники, знову відчуваємо себе на березі дитинства, але швидше в ролі мандрівника, що, сідаючи в човен на швидкоплинній ріці, з тужною ностальгією вдивляється в рідні обриси, не сподіваючись побачити їх

більше.

У спогадах про дитинство переплетуться й туга за нездійсненим мріям, і природне тяжіння рідної землі, і кращі сімейні традиції, які неодмінно хочеться повторити й примножити, і синівський обов’язок і біль від того, що не виконати його сповна ніколи. Але наше життя – це химерне коло: чим довше будемо жити, тим усе ближче буде ставати нам знову беріг дитинства, тим тісніше будемо відчувати зв’язок із сім’єю, родом, краєм, батьківщиною, тим відповідальніше будемо перед минулим і майбутнім!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Дитинство або, чому люди у своїх спогадах вертаються до дитинства?