Дискурс (лат. discursus – міркування, фр. discours – промова, виступ) – сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв’язках з цією проблематикою, а також у взаємних зв’язках між собою. Одиницями Д. є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект, інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип Д., а також простір, в якому він відбувається, значення, які він творить, використовує, репродукує
Категорія Д. набула ширшого теоретичного значення у 60-х XX ст. у Франції, звідки поширилася в інші країни. Вона включила елементи структуралізму, етнолінгвістики і частково пов’язаних з нею таких напрямів, як дискурс-аналіз,
Теорія Д. визначає різні його типи: Д. політичний, правничий, філософський, художньо-літературний, поточний та ін. В межах окремих Д. інколи вирізняють т. зв. архетексти, або конституативні Д., які окреслюють і визначають Д. похідні і вторинні. Таким архетекстом у сфері теологічних і катехічних Д. для християн є Біблія, філософів – діалоги Платона, п українській літературі – твори Т. Шевченка та І. Франка. Теорія Д., як правило, керується переконанням, що, незважаючи на їх різновиди, велику кількість типів, відмін Д., у них діють спільні засади і правила, які визначають історичні способи взаєморозуміння людей між собою та їх пізнавальні можливості.
Вона також зауважує взаємопроникнення Д. літературного, наукового і філософського. Дослідження художньої літератури як Д. виявляє її єдність поза етнічними, часовими і просторовими межами, а також належність до загальнопоширеної спільності Д. Вчення про Д. відоме під назвами “аналіз дискурсу”, “теорія дискурсу”. Іншими значеннями терміна Д. є: 1) міркування задля встановлення істини; 2) ораторська промова.