Дилогія Бориса Грінченко “Серед темної ночі”

Сама назва добутку досить символічно: письменник показує тьму зубожілого села, де постійно точаться сварки й бійки, дикі разгули, руйнується моральність. У старого селянина Пилипа Сиваша три сини – три різні долі села, що починає руйнуватися. Старший син Денис, не гребуючи ніякими засобами, піднімається в “заможні хазяї”, Роман відбув солдатчину, потинялся в місті, вертається в Село й веде паразитичне життя. Солдатчина й служба в місті скалічили його душу

Енергійний, кмітливий, розумний, він стає на помилковий шлях, стає “пропащою

силою”, як і герой твору Панаса Мирного. Роман уважає себе вже не селянином, говорить суржиком, знівеченим мовою, селян називає “репаной мужвой”, починає пиячити, красти, перепродувати батьківське добро. Згодом сходиться з конокрадами й, пійманий на гарячому старшим братом Денисом, попадає на каторгу в Сибір. Менший брат Зинька намагається жити чесно, прагне захищати інтереси селян. Його хвилюють “чому так люди живуть”, “отчого не можна кращого порядку завести”.

Це тільки болючі питання. А де шукати вихід? Глибиною трагізму вражає читача доля Левантини. Вічна наймичка, сирота, гарна й чесна

дівчина, вона стає забавою для інших.

Спочатку неї збезчестив Роман. Після смерті дитини Левантина тікає із села, шукає долі в місті. І знову сходиться з Романом, тягнеться до нього, хоче бути щасливої. В епілозі письменник робить узагальнення про світ несправедливості й зла, де люди зробили собі із широкого і ясного миру “тісний мир неволі й тьми, звірячої боротьби за шматок хліба, за право жити”. Залишається зі своїми роздумами Зинька Сиваш: “Люди самі такий порядок між себе завели, що як кому так і добре серед нього жити, а як кому так никак не можна жити”.

Як знайти той шлях, де та сила, що виведе людей до нового життя? Цими думками живе й постійно мучається Зинька. Письменник прагне намалювати позитивний образ, показати, як Зинька стає захисником скривджених селян.

Сам він привабливий, відчуває красу природи, цінує людську роботу, тягнеться до людей. Зинька почав відкриту боротьбу проти багатіїв, які вирішили захопити суспільну землю нечесним шляхом, діють підступно й організовано.

Старший брат Денис намагається залучити Зиньку до своєї компанії, а коли той відмовляється, йому звинувачують в убивстві й відправляють у в’язницю. “Де ж та правда, – думає Зинька, сидячи у в’язниці, – коли можна карати людини за ніщо? Навіщо ж тоді весь цей порядок у світі, весь цей порядок, коли можна карати, мордовать невинних?.. А коли так, то навіщо людям ці всі суди, ці всі начальники?”.

Зинька нарешті залишається на “розпуття” своїх дій. Він не бачить шляхи, що може привести людей на щастя. Узагальнюючи, учитель повинен сказати, що Б. Грінченко працював у складну епоху.

Вся його письменницька й суспільна діяльність була цілеспрямованої, мала потребу в значній витримці й мужності. Були в художника й високі зльоти, минулого й помилки, проте, він завжди піклувався про людське добро й діяв на користь рідного народу, знедоленої України. И. Франко в листі до письменника писав:

“Сміливість, з якої Ви виступали не раз у справах, про які ніхто іншої не зважувався заговорити, указувала у Вас людини, у якому, крім літературної частини, був також публічний діяч. Розширення ж Вашої діяльності на поле наукове, на поле фольклору, літературної критики й мовознавства збуджувало мою найповнішу симпатію до Вас”.

Саме так ми й повинні дивитися й оцінювати важкий життєвий шлях і більшу творчу діяльність цієї невтомної людини, що видається й суспільного діяча, що всі свої сили поклала на вівтар рідної країни. І його слова цілком справедливі: “Я недурно невтомно робив”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Дилогія Бориса Грінченко “Серед темної ночі”