Діалог (грецьк. dialogos – розмова, бесіда) – один із типів організації усного мовлення (поряд з монологом), який за своєю формою є розмовою двох або декількох (полілог) осіб. Кількість осіб у д. – питання неістотне, бо діалогічність мовлення закладена у самій природі мови як засобу спілкування. д. може вести одна особа, (т. зв. внутрішній д. – розмова з самим собою) або більше двох осіб. Головною метою виникнення д. має бути усвідомлення опозиції “Я – ТИ” на тлі “інших”. З такого погляду репліка кожного учасника д. – витвір усіх
У художній літературі увиразнюються, типізуються особливості побутового, ситуативного діалогічного мовлення. Характер, своєрідність д. залежить від таких чинників, як суспільна ситуація, тематика, ідеологічні позиції учасників розмови, їх ставлення один до одного, до “інших”, явно чи неявно присутніх при розмові. Тому кожна діалогічна репліка залежить від інших реплік, зумовлюється ними, а її зміст, “пластика” визначаються контекстом епізоду чи цілого твору, а не тільки наміром мовця. д. модифікується
Однак в усіх видах д. спостерігається однотипна структурна організація реплік:’ діалогічні речення-репліки (у формі неповних речень) пов’язуються між собою так, що одне з них будується відносно вільно, а друге підпорядковується йому структурно, функціонально та інтонаційно, тому не може вживатися окремо. З провідною реплікою воно утворює певну лексико-синтаксичну єдність: “Василя, питаю, ти вбив? – Ні, не я, – прошепотів Хома й пополотнів. – Не ти? – Не я” (О. довженко). д., як і монологи, непряма мова, є важливим засобом характеротворення та типізації.
Д. існує також як самостійний літературно-публіцистичний жанр, відомий з часів античності (знамениті “діалоги” Платона). В українській літературі цим жанром широко послуговувався Г. Сковорода.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)