Підручник Українська література 10 клас
ХХ Століття
“Contra spem spero!”
Датований 1890 роком, вірш “Contra spem spero!” (латин. – без надії сподіваюсь) став програмовим для усієї творчості Лесі Українки. У листі до брата Михайла поетеса назвала свій вірш безнадійно-надійним. Він народився у буянні весняного травня з-під пера дівчини, прикутої до ліжка і приреченої на операцію.
Цей “приватний” контраст переріс у промовистий контраст художній. Сповнений алегоричних образів (осінні хмари; золота весна; барвисті квіти, посіяні
Поставивши у першій строфі запитання (“Чи то так у жалю, в голосінні / Проминуть молодії літа?”), усіма наступними лірична героїня дала гідну відповідь: людський дух є нескореним, його
Софія Караффа Корбут. “Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті кнітки”
Вірш цікавий з огляду форми: латинський заголовок (“Contra spem spero!”), міфологічний образ Сізіфової праці (“Я на гору круту крем’яную / Буду камінь важкий підіймать”) демонструють інтелектуальну “європейськість”. Зміна задекларованих заяв – “ні, я хочу” на “так! Я буду” – композиційно вивершує рух поетичної думки, увиразнює обрану життєву позицію ліричної героїні, котру веде “зірка провідна” – символ служіння Україні. Прийом контрасту сприяє перетворенню алегоричних образів у символи, оскільки їх наповнення багатозначніше, а подекуди й зовсім нове, як-от: “Я на вбогім сумнім перелозі / Буду сіять барвисті квітки, / Буду сіять квітки на морозі, / Буду лить на них сльози гіркі”. Метафорична гіпербола “І від сліз тих гарячих розтане / Та кора льодовая, міцна” у контексті монологу ліричної героїні акцентує декларацію намірів молодого покоління патріотично налаштованої української інтелігенції.
Головна думка твору – рішучість героїні у змаганні з власними негараздами і темрявою самодержавної ночі – наскрізна. Ритм тристопного анапесту розставляє логічні наголоси саме на тих словах, що є ключовими у сприйнятті антитези, афористичність вислову карбує сильну вольову особистість ліричної героїні: “Так! Я буду крізь сльози сміятись, / Серед лиха співати пісні, / Без надії таки сподіватись, / Буду жити! Геть думи сумні!”