Чорнобильська рана заживе не скоро

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними лісами славилась чорнобильська земля. Та тільки – до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го.

Звідтоді ця земля стала називатись зоною – скаліченою, непридатною для життя місцевістю. І якщо від атомної катастрофи здригнулись серця всіх землян, то слово “зона” не перестає боліти у цих серцях уже шістнадцять років і ще надовго лишиться в пам’яті людства.

Аварія на Чорнобильській АЕС стала новою віхою відліку в історії атомної енергетики,

показала, наскільки небезпечна позбавлена контролю сила атома і як неймовірно важко вгамувати її.

Двадцять шість років – це мить, зовсім небагато часу. Але яким далеким, безхмарним видається тепер нам той дочорнобильський світ – спокійний, неквапливий! Світ без катастроф, жертв, без стресових ситуацій, що випали на долю мільйонів людей після Чорнобильської трагедії:

Жилось легковажно,

Жилось безбережно,

Та вибух дістав нас –

Пожежа! Найперший удар стихії прийняла на себе воєнізована пожежна частина атомної станції. Пожежники добре розуміли, на що йшли, опинившись у самому пеклі смертельної

радіації. Та за їхніми плечима були їхні ж діти, рідні, земляки, весь отчий край.

Ціною неймовірних зусиль, а часом і ціною життя, зупинили чорнобильські пожежники вогневу стихію, що вирувала над аварійним енергоблоком. Вічна їм слава і пам’ять!

Уже з перших годин, днів численні наші співвітчизники не вагаючись стали до боротьби з грізним і невидимим ворогом: щоденно несли небезпечні вахти біля розпеченого реактора, очищали від радіації поля, сади й житло, щиро приймали у себе переселенців… Так починався літопис всенародного подвигу.

…Евакуація. Цей термін воєнного часу, що жив тільки у пам’яті людей, які пізнали лихоліття часів Вітчизняної війни, увірвався в наше сьогодення. Його викликав чорнобильський ураган, вирвавши людей з обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею.

Чим можна зміряти їх горе?

Чорнобильське лихо… Радіація… Радіонукліди… Скільки тривоги внесли ці слова в наше життя!

З’явились нові тривоги, і головна з них – майбутнє нашої планети. Біда причаїлася скрізь: і в Грунті, й у воді, у повітрі, в їжі. Я бачив, якими народжуються птахи, тварини у цій страшній “зоні”…

Побачив один раз, а не зможу забути, мабуть, ніколи…

Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. От уже минає двадцять шостий рік, а буде тридцятий, шістдесятий. Та біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми витравимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Чорнобильська рана заживе не скоро