Чому я співчуваю Гамлетові
Гамлет – головний герой однойменної трагедії Шекспіра, принц Данський. У нього є мати, дядько, друг Гораціо та кохана – Офелія. Батька, щоправда, у Гамлета немає, але що вдієш – усі люди колись умирають.
Принц був, мені здається, щасливий. Доти, доки не довідався, що його мати, королева Гертруда, вийшла заміж за брата свого покійного чоловіка – Клавдія, який став тепер королем Данії. Принц у розпачі – адже з дня смерті його батька пройшов лише місяць! І це, як він вважає, зрадництво матері поклало початок
Саме ця зустріч відкриває Гамлетові очі на все зло, що його оточує. І двір, на думку принца, розсадник цього зла.
Гамлет страждає, адже рідний дім для нього тепер – осине гніздо. Король ніколи не відчував ніжності до племінника, а тепер і зовсім змушує придворних шпигувати за ним. Королева… Вона по-своєму любить Гамлета, але зовсім не розуміє його. Для Гамлета ж вона – лише дружина негідника Клавдія.
Очевидно, розчарувавшись у вірності і відданості
Гертруда просить Гамлета пояснити причину його зухвалої поведінки. У відповідь він обіцяє матері розбити їй серце, якщо воно остаточно не скам’яніло. Гертруда молить про пощаду, але Гамлет невблаганний. Ця сцена справила на мене особливо сильне враження.
З одного боку, я розумію поведінку Гамлета, його біль, але з іншого – не можу прийняти такого жорстокого поводження з матір’ю.
Принц робить вибір: умерти самому, покінчити життя самогубством або спробувати викорінити зло. І він зупиняється на другому. Я не думаю, що в його силах було викорінити зло, але викрити зло йому вдалося. Навіть ціною класного життя. І помститися за підступне убивство батька.
Чи можна не співчувати людині (вигаданому персонажу або реальній особистості), що втратила батька, матір, наречену, віру в любов, у відданість, у добро? Чи можна не захоплюватися людиною, що боролася зі злом сама? Гамлет гине. “Хеппі енду”, якого я чомусь чекала, у цій п’єсі немає.
Шекспір написав трагедію. І, як усяка велика трагедія, його “Гамлет” ще довго буде зворушувати серця читачів і глядачів, викликати співчуття до бідного принца Данського.