Я сільська вчителька, викладаю російську мову і зарубіжну літературу. Як і кожний свідомий українець, звичайно ж, переймаюсь проблемами патріотичного виховання нашої молоді. Сама в міру моїх сил і можливостей працюю над розв’язанням цієї проблеми, підтримую зусилля колег у згаданому напрямку. Але чи все, що робиться в ім’я патріотизму, таким є?
У нашій школі кілька років тому почали вивчати курс українознавства. Це добре, ніхто в доцільності запровадження такого курсу не сумнівається. Але… Ввели цей курс за рахунок факультативу
Бо цей хімік-завуч. І чого добились? Казок Пушкіна мої п’ятикласники в оригіналі не сприймають. Батьки розповідають, що навіть підчас перегляду російськомовних телепередач вони вимушені бути перекладачами для своїхдітей. Багатьох слів останні просто не розуміють.
А як же бути з рекомендацією МОНУ вивчати Твори іноземних авторів на уроках зарубіжної літератури в оригіналі? Як бути з формуванням мовної особистості?
“Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина”. Цей афоризм люблять у нас
А насправді позбавляють дітей навіть тих куцих можливостей вивчення однієї мови, які сьогодні є у сільській школі.
Мої п’ятикласники звернулися до директорки нашої дев’ятирічки з проханням ввести чи поновити факультатив з вивчення російської мови. Та знайшлася вчителька, яка сварила їх у непатріотизмі. Що ж до прохання учнів, то воно залишилося без відповіді.
А на конференціях, педрадах так красиво говорять про особистісно орієнтоване навчання.
Надія Митрюк,
Косівська Поляна,
Рахівський р-н,
Закарпатська обл.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)