Чим мені сподобалась провансальська література?

Хто не захоплювався розповідями про життя лицарів? Хто, читаючи про ли­царські походи, про любов лицаря до Дами його серця, не уявляв мимохідь, як він теж мчить на коні, з мечем, у блискучих латах, – визволяти прекрасну прин­цесу? Доба лицарства – особливий період у світовій історії.

Звісно, існує біль­ше міфів про цю добу, ніж справедливих історичних свідчень, але ж ці міфи дуже близькі до правди…

Провансальська література – поняття широке, це окремий етап літературного процесу Європи. У своєму творі я хотів би зупинитись на

лицарській поезії – уні­кальному явищі світової літератури, творах, що ніколи не забудуться.

Лицарська поезія була виділена в окремий жанр не тільки за формою, худож­німи прийомами чи особливостями художнього світу, а й за той “моральний ко­декс”. певний комплекс цінностей, що був притаманний епосі.

Лицарська честь – це словосполучення увійшло в нашу мову, перетворилось на сталий вислів. У лицарській поезії відобразилися ідеали лицарства. Яким по­стає ліричний герой цих творів? Насамперед, це людина, віддана тому, кому вона служить (своєму сюзерену). Отже, будь-який лицар, напевно, починається із

са­мовідданості, служіння, самопожертви.

Але не тільки це. Для провансальської лі­тератури й для лицарської поезії характерне особливе ставлення до кохання, його безмірна поетизація. Образ жінки підноситься: ліричною героїнею стає Чарівна Дама, про яку мріє лицар, його кохання поетичне та дещо сентиментальне, він прагне хоча б погляду, хоча б усмішки, з’являється мотив кохання на відстані.

Коли лицар тільки одного разу бачив свою Даму, але її образ назавжди залишаєть­ся з ним, цьому образові він присвячує свої перемоги, усе своє життя.

Можливо, комусь ідеали лицарської поезії видадуться наївними чи надмірно сентиментальними. Ну як це, – скаже хтось, – ліричний герой навіть не бачив своєї коханої, але намріяв собі Даму серця? Але особисто я, читаючи лицарську поезію, був дуже вражений.

Навіть не самими текстами, хоча тексти довершені, а дещо іншим – контрастом! Можливо, комусь лицарські ідеали у порівнянні з сучасністю видадуться наївними, але особисто мені сучасність у порівнянні з ли­царськими ідеалами видається надто приземленою! Чому у сучасному житгі люди забули про красиві вчинки, зовсім забули про романтику? Хіба більшість із нас, читаючи історичні твори, не уявляє себе на місці мужнього лицаря чи на місці прекрасної принцеси?

Виходить, ми потребуємо того, від чого якось мимохідь від­мовилась наша епоха!

Звісно, притаманне лицарській літературі оспівування походів чи заклики до них, поетизація військової справи, тим більше – заклики проводити життя у бит­вах дещо застаріли. Але ж лицарський кодекс честі, образ Чарівної Дами… Цьо­го справді не вистачає нам зараз: моральні принципи можна змінити, залежно від потреб ситуації, ставлення до жінки зовсім інше (частково в цьому винні й самі жінки, прагнучи рівності абсолютно в усьому, забуваючи про ту символічну “слабкість”, яка так прикрашає їх, не будучи слабкістю насправді)…

Провансаль­ська література й лицарська поезія сподобались мені не тільки своєю красою, а й тим, що. контрастуючи із сучасністю, вони змусили мене замислитись: чи не вар­то повернути трохи лицарства й у нашу епоху?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Чим мені сподобалась провансальська література?