По поемі М. В. Гоголя “Мертві душі”. Павло Іванович Чічіков був сином бідних дворян. Відразу після народження “життя глянуло на нього… кисло-неприємно”. Хлопчик запам’ятав зі свого дитинства тільки човгання й кашель батька, писання над прописами, щипки за вухо й вічний батьківський рефрен: “не бреши, слухай старших”.
Однак ці батьківські наставляння Павлусь забув, а от інше – “бережи й збирай копійку” – виконав у точності. “Всіх перешибешь на світі копійкою”, – говорив Іван Чічіков, і слова ці глибоко
Почавши свою кар’єру з посади дрібного чиновника, Чічіков зумів виділитися з маси нерозвинених і обмежених товаришів по службі не цілком чесним шляхом. Ступнувши на наступну сходинку кар’єри, Павло Іванович відчув, що стіни, що оточували його, подаються: далі всі пішло легше. Зробившись митним чиновником, Чічіков досяг просто приголомшуючих успіхів.
Він зробив це вже прямо протизаконним шляхом, удавшись до зловживання службовим
Тут Павло Іванович виступає як людина великої сили волі: втрата грошей і власного реноме не зламала його, а лише додала йому, якщо так можна виразитися, трохи іншу форму. Чічіков довідається про можливість спекулювати мертвими душами, і його ділова жилка знову починає грати. І знову Чічіков піднімається на високий щабель підприємницького успіху, і знову зазнає поразки. Він змушений бігти з міста, щоб, як писав Гоголь у збережених уривках зі спаленого другого тому поеми, стали “руїною колишнього Чічікова”.
Чи можна сказати, що Павло Іванович Чічіков виконав завіт батька? І так, і немає. Чічиіов всіма силами прагнув “берегти й збирати копійку”, однак обставини життя раз за разом повставали проти нього. Гоголь не пояснює глибинних причин неуспіху Чічікова, обмежуючись констатацією фактів.
За задумом автора, такий герой як Чічіков мав потребу в моральному виправленні, і провали в його діловій кар’єрі, імовірно, були своєрідним попередженням долі. Павло Чічіков виконав батьківські наставляння з усією відповідальністю. Однак він діяв і від противного. На протязі всього життя Чічіковим володіло бажання піти подалі від важкої спадщини дитинства і юності в мир ділового життя, комфорту, респектабельності.
Роль батька нашого героя в цьому випадку представляється двоїстої – він і вчитель життя, і якийсь життєвий купел для Чічікова-сина. У радянському літературознавстві було прийнято всіляко паплюжити героїв “Мертвих душ”. Особливо діставалося, здається, саме Чічікову. З нинішньої точки зору Павло Іванович чи не ангел.
Так, він мав намір обкрасти опікунську раду, що займалася в тому числі проблемами знедолених громадян. Але чи варто сумніватися в тім, що потужна фінансово-економічна система імператорської Росії відшкодувала б цей невеликий у масштабі держави збиток? Сироти в цьому випадку ні в якій мері не постраждали б. Але все це тільки припущення.
Новаторство Гоголя, що створило образ Павла Чічікова, не в останню чергу полягає в тому, що письменникові вдалося показати, як формується не тільки особистість, але й підсвідомість героя. Адже й на самій вершині ділових успіхів, і в безодні нещасть душаЧічікова жила тим же, що й у глибокому дитинстві, – човгання й кашель батька, батьківські наставляння, вічна сира осінь за вікнами старого поміщицького будинку, нескінченна стрічка дорогі, що тікає в неозору далечінь, вічний сон, Росія.
Люди давно помітили, що будинок людини – не тільки його міцність, але і його дзеркало. Будь-який будинок несе на собі відбиток особистості його власника. М. В. Гоголь до межі довів цю рису в “Мертвих душах”, і подібність стала майже гротескним, так що вийшли як би подвійні портрети героїв поеми. Чічіков у своїх роз’їздах і турботах відвідує потенційних продавців мертвих душ, і кожний дворянський маєток точно відбиває характер хазяїна. Під’їжджаючи до маєтку Собакевича, Чічіков звертає увагу на міцність, добротність, обгрунтованість мужицьких хат.
Усе побудовано на століття. Але от про що хазяїн не піклується, так це про красу й добірність. У бої з місцевим архітектором безнадійно програє останній:. заплановані вікна забуті, без усякої симетрії прорубане малюсіньке віконце. Будинок з виродливими прибудовами, усе підпорядковано зручності й практичності.
Зате складені будови із найміцніших колод, навіть колодязь – з вікових дерев, які йдуть “тільки на кораблі”. І в будинку кожна річ напрочуд міцна й до жаху виродлива. Всі начебто кричить: “і я Собакевич”. Не тільки будинок і обстановка, але й дружина, і навіть меню обіду під стать Собакевичу – скупому, хитрому, дбайливому хазяїнові й кулакові.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)