Черствість душі найстрашніша хвороба на світі

А. П. Чехов говорив: “Поспішаєте робити добро”. Якщо ми будемо спочатку просто не звертати увагу на чуже горе, заглушати голос власної совісті, переконуючи себе в тім, що потім надолужимо упущене, а поки й без того багато турбот, то тим самим ми вб’ємо в собі сама коштовна якість – здатність робити добро. Це огрубляет наше серце, покриває його непроница емой кіркою, крізь яку вже не проб’ються благання про допомогу. Після втрати доброти відбувається неминуча втрата моральності. І така людина здатна вже на все.

Ми повинні все робити

для того, щоб не стати черствими, байдужими до лих інших людьми. Не дивно, що дуже більша частина добутків сучасних письменників присвячена саме темі добра. І от перше ім’я – Василь Шукшин. Це була людина з багатогранним талантом: актор, режисер, письменник. Від всіх його добутків віє щиросердечною теплотою, щирістю, любов’ю до людей.

Василь Макарович якось сказав: “Кожний теперішній письменник, звичайно ж, психолог, але сам хворий”. От цієї-те болем за людей, за їхньою порою порожнє й нікчемне життя перейняті всі оповідання Шукшина

У збірнику “Бесіди при ясному місяці” Шукшин показує нам

новий тип героя. Це “чудик” (є в нього й оповідання з такою назвою). Чудики Шукшина – люди, що прагнуть створити “свято душі”, що живуть просто, природно, не роблячи іншим зла. Такі герої оповідань “Чудик”, “Мікроскоп”, “Майстер”. Але їхнього прагнення зробити “людям як краще” постійно натрапляють на стіну нерозуміння, відчуженість, навіть ворожість.

Саме на таку стіну наткнувся головний герой “Чудика” у своїх відносинах із братовою Зоєю Іванівною, за щось невзлюбившей його. До цього ж типу людей належить і герой кіносценарію “Калина червона”.

Єгор Прокудин – людина, що глибоко почуває й переживає. З темного злодійського миру він ступнув у нове й світле. Його душа залишилася чистої, він не хоче вертатися в минуле.

Автор показує, що щира доброта й моральність не можуть зникнути безвісти. Або, скажемо, герой добутку “Живе такий хлопець…” – безпосередній і дуже добра людина. Він, звичайно, може іноді “загнути”, але в душі він прекрасний. Василь Шукшин, показуючи таких людей, змушує читача й глядача повірити в добро, у нього силу

Дуже цікава й повість А. Олексин “Хворі й здорові”. Автора цікавлять морально хворі люди, та величезна шкода, що вони приносять. У лікарні працює молодий талановитий хірург під керівництвом аморальної й бездарної людини. Думаючи тільки про своє благополуччя й спокій, він забуває про те, що носить білий халат, що його справа – лікувати людей.

Щоб у строк зробити ремонт, він закриває лікарню й буквально виганяє з її пацієнтів. Коли під вікнами лікарні відбувається аварія, він, замість того щоб негайно відправити потерпілих в операційну, дає вказівку переправити їх в іншу лікарню, тому що боїться, що вони можуть умерти і йому тоді “влетить”. Цій людині протистоїть молодий фахівець. Конфлікт був дуже гострим. Автор відверто показує, як головлікар користується підтримкою високопоставлених осіб.

Великі його моральні злочини. Самі хворі теж зуміли виступити проти зла. Автор повести призиває нас боротися, а не закривати ока на аморальність, він пише про силу добра й шляхетності, що допомагає врятувати людей, вирвати їх з лиха

У повісті Г. Щербакова “А вам і не снилося” показане, як неправильно тлумачать поняття моральності дорослі. Їхнє нечутливе відношення до душ люблячих привело до трагедії: гине один з молодих героїв. Дочитавши цю повість до кінця, хочеться крикнути, щоб тебе почули все: “Люди, будьте добрими друг до друга, будьте чуйними!” Добро виховує й звеличує людину, злість і байдужість принижують його. “Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш назви людини”, – говорив мудрий Саади.

Творчість письменника, кінорежисера й актора В. М. Шукшина привертає увагу гостротою постановки споконвічної проблеми про сенс життя, про неминущі духовні цінності людини – його моральних ідеалах, честі, боргу, совісті. У його добутках одне із провідних місць займають долі людей незвичайних, зі складними характерами, так званих “чудиков”, що прагнуть осягти руху власної душі, сенс життя. Такий головний герой оповідання “Чудик”. Автор наполегливо підкреслює його чудакуватість, що відрізняє героя від інших, “правильних” людей. Цей прийом допомагає виявити кращі його людські якості: правдолюбство, совісність, доброту.

Оповідання побудоване у формі викладу подій, случившихся під час відпускної поїздки Чудика до брата на Урал. Герой збирається в дорогу, купує подарунки племінникам, і отут відбувається епізод, у якому розкриваються прекрасні властивості його душі: чесність, скромність, сором’язливість. Чудик глянув, “…а в прилавка, де черга, лежить у ногах у людей пятидесятирублевая “папірець”.

Створюється проблемна для героя ситуація: тайкома привласнити “папірець” або оголосити всім про знахідку й віддати її власникові, адже вона, “отака зелена дурочка лежить собі, ніхто її не бачить”. Уживаючи стосовно неживого предмета слово “дурочка”, Шукшин передає нюанси щиросердечного стану героя: радість від знахідки й від свідомості того, що ніхто, крім нього, не бачить “папірець”.

При цьому головне питання – як надійде Чудик – залишається поки відкритим. Чудик повідомляє всім про свою знахідку. Хазяїна загубленої пятидесятирублевки не виявилося, і неї вирішили покласти на видне місце на прилавку.

Герой виходить із магазина в приятнейшем настрої. Він задоволений собою, тим, як це в нього легко, весело вийшло. Але отут виявляється, що знайдені гроші належали… йому самому: “Моя був папірець-те! – голосно сказав Чудик. – Так чому ж я такий є-те?” – уголос гірко міркував Чудик. Совісність, незручність героя не дозволяють йому простягнути руку за проклятим папірцем, хоча він розуміє, що буде довго стратити себе за неуважність, що будинку йому має бути пояснення із дружиною.

Показово, що автор і у власному оповіданні, і в мовленні Чудика називає пятидесятирублевку не інакше як папірець, тим самим підкреслюючи зневажливе до неї відношення. У цьому, на перший погляд незначному, епізоді проявляється погляд Шукшина на одну з найважливіших проблем духовного життя людини – міщанське накопичення. Однак свого героя автор аж ніяк не ідеалізує. Ідеалізація суперечить самій суті Творчості Шукшина, для якого вищою мірою художності було прагнення говорити про всім просто й прямо.

Чудик – людина неуважний (втрата грошей), може здатися невихованим (настирливе приставання з розмовами до незнайомих людей), досяг не самих більших висот грамотності й т. д. Але всі перераховані недоліки героя представляються незначними в порівнянні з його “світлою душею” (одне зі своїх оповідань В. М. Шукшин так і назвав “Світлі душі”).

А те, що спонукують його робити дивні вчинки мотиви позитивні, некорисливі, робить пробачної навіть чудакуватість, мниму або справжню. Характерним для творчості письменника є розкриття кращих моральних якостей персонажів у моменти важких випробувань, що випадають на їхню частку. Автор ставить свого героя, людину доброго й совісного, в умови, що вимагають всіх щиросердечних запасів добра й стійкості, щоб не зламатися, не зневіритися, бачачи, що ультрасучасна нахраписта дрянь нібито і є особу нашого часу, а совість і порядність нібито безнадійно застаріли

Незважаючи на свою “простоту”, Чудик міркує над проблемами, що хвилюють людство за всіх часів: у чому сенс життя? що є добро й зло? хто в цьому житті “прав, хто розумніше?” І всіма вчинками доводить, що прав він, а не ті, хто вважає його диваком, “чудиком”. Твору Василя Шукшина і їхніх героїв правдиві як у соціально-побутовому плані, так і в художньому. “Моральність – є правда”, – так визначив свою головну заповідь сам Василь Шукшин. Заповідь ця жодного разу не була порушена в його творчості, вона не йшов ні на які компроміси із власною совістю й говорив людям правду, який би гіркої й важкої вона не була