“Бути людиною просто і складно” за драмою Гете “Фауст”

Творчість І. В. Гете відкриває собою нову сторінку в історії світової класичної літератури. У його творах відбилися моральні пошуки цілої епохи. Ці твори овіяні ідеями боротьби із забобонами, з варварством і тиранією, наповнені сумнівами, запереченням і глибокою вірою в торжество людського розуму і творчої думки.

Головною метою його героїв, як і метою самого письменника, було не тільки пізнання навколишнього світу, а й пошуки шляхів впливу на нього.

“Я охоче вникаю в життя і культуру народів світу”, – писав Гете, усвідомлюючи,

що для того, щоб впливати на навколишній світ, необхідно знати, як він улаштований, бачити і розрізняти всі його грані. У своїх творах поет кидав сміливий виклик світу насильства і несправедливості, невігластва і бездіяльності, низької культури і дріб’язкових інтересів. Одним з найбільших творів видатного німецького письменника стала філософська драма “Фауст”, в якій автор показує всю глибину зіткнення ідей, думок, принципів, розкриває сутність суперечностей між добром і злом, між розумом і невіглаством, творчістю і духовної порожнечею.

Легенда про Фауста ще в ранні роки привернула увагу Гете. Вона відображала

віру письменника в людину, в силу і велич її думки. Поет завжди був упевнений у високому призначення людського життя. Він щиро вважав, що “чиста душа в своєму шуканні неясному свідомості істини повна”. Протягом усього твору автор стверджує прагнення людини до пізнання світу, її тягу до знань, до наук.

Причому справжню науку, що дозволяє людству розвиватися, рухатися вперед, він протиставляє мертвій науці, носієм якої виступає Вагнер. Головним героєм твору, що втілює собою силу людського розуму, велич ідей, прагнення до пізнання істини, є доктор Фауст. Він мріє пізнати життя у всій її красі і різноманітті і для цього готовий прагнути вперед, дізнаючись все більше і більше про навколишній світ. І керує ним в цьому шляху, “підштовхує” його до руху і пошуку Мефістофель, що втілює собою зле начало, дух сумніву, заперечення, скептицизм.

Сумніваючись у високому призначенні людини, прагнучи показати нікчемність його душі, Мефістофель лише розпалює в герої вогонь прагнення до істини. Адже тільки через сумніви і подолання протиріч можна відкрити для себе правду.

У душі Фауста постійно відбувається зіткнення віри і сумніву, душевного пориву і холодного розуму. Шлях героя до істини, до живого знання виявляється складним. Перед ним постійно виникають перепони. Мефістофель весь час намагається збити Фауста з наміченого шляху, спокусити його сумнівними задоволеннями і дрібними радощами.

Але заради високої мети, заради оволодіння істинним знанням герой Гете готовий долати будь-які перешкоди, спокуси і сумніви.

Однак Фаустом рухає не тільки прагнення до вивчення вже існуючих наук. Він нічого не згоден приймати на віру. У цьому виявляється творчий склад розуму і критичне ставлення до непорушних фактів і істин.

Прагнучи донести отримані ним знання до людей, Фауст хоче перевести на рідну мову Євангеліє – одну з найпопулярніших і важливих книг. Але їм опановують сумніви, він бачить у великій книзі протиріччя своїм переконанням, отриманим в результаті життєвого досвіду і вивчення навколишнього світу, його закономірностей, розвитку, історії.

“На початку було Слово, і слово було Бог”, – йдеться в Біблії. Але герой Гете заперечує: “Я слово не можу так високо цінувати”. “Діяння – початок буття”, – стверджує Фауст і вносить свої зміни в століттями існуючий документ. У цьому – весь сенс образу Фауста, якому, за словами М. Г. Чернишевського, “…потрібна істина більш глибока, життя більш повне”.

А повнота життя досягається тільки рухом вперед, діяльністю. Фауст дає клятву ніколи не піддаватися спокусі спокою і достатку:

“Коли на ложі сну, в достатку і спокої,

Я впаду, тоді – настав мій термін!

Коли ти лестити мені брехливо станеш

І буду я собою задоволений сам,

Захватом чуттєвим коли мене обдуриш,

Тоді – кінець!”

Звеличуючи у своєму творі тягу людини до творчості, автор прагне показати це явище з усіх боків, розкрити його протиріччя. Справжньому польоту думки він протиставляє безглузду творчість, створення речей, що не відповідають нагальним, справжнім потребам людства, що не несуть в собі ніякого смислового навантаження. Процес сучасного освоєння світу, нові відкриття та досягнення поет малює, широко використовуючи культуру і образи минулого. Так, образ Матері є у нього сполучною ланкою між різними історичними епохами, різними етапами в долі героя. Образ Гомункулуса символізує неповноцінність теоретичної думки, відірваної від об’єктивного ходу історії.

Образ Евфоріона відображає нежиттєздатність творчості, коли вона покладається лише на саму себе.

Таким чином, Гете переосмислив і збагатив зміст стародавньої легенди, наповнивши її цілком новим значенням, новим ідейним звучанням. Замість легендарної постаті вченого і чорнокнижника доктора Фауста, якому приписувалися численні неймовірні чудеса, творені за допомогою диявола, письменник створив образ сучасного йому мислителя, що володіє критичним розумом, прагненням до збагачення свого розуму і духовного світу, до осягнення істини, до всебічного пізнання навколишнього світу. При цьому він також бере в свої союзники темні сили, які, однак, наділяються автором абсолютно новим сенсом і новим звучанням.

Вони стають провідниками героя на шляху пізнання. Вони, за допомогою цинічних зауважень і скептичних тверджень, спонукають Фауста до більш широкого і глибокого вивчення дійсності. Граючи на почуттях і пристрастях героя, вони відкривають йому шлях до самовдосконалення.

Образ Фауста, створений Гете, увійшов у світову культуру як один з “вічних образів”. У цьому образі відбилося прагнення самого автора до духовного відродження, до досконалості розуму і душі. Цей мотив простежується в його життєстверджуючому спогаді про юність, про ранні творчі пошуки, про першу любов і дружбу.

Своїм твором поет сподівався пробудити в людях прагнення до досконалості, сподівався допомогти формуванню у майбутніх поколінь мужності, гідності, сили духу і спраги діяльності, сподівався переконати в необхідності в цінності істинного знання, у значенні творчої праці і творчості для повноцінного, всебічного розвитку особистості, переконати в тому, що бути людиною просто і складно водночас. Не випадково Шеллінг, кажучи про драму Гете “Фауст”, стверджував: “Блискучий розум, що з’єднує глибокодумність філософа з силою неабиякого поета, дав нам у цій поемі свіже джерело знання, достатнє саме по собі, щоб омолодити науку нашого часу, вдихнути в неї свіжість нового життя…”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

“Бути людиною просто і складно” за драмою Гете “Фауст”