БУСОН, Йоса

(1716 – 1783)

БУСОН, Йоса (автонім: Танігугі – 1716, с. Кема поблизу Осаки – 25.11.1783, Кіото) – японський поет і художник.

Про життя Бусона відомо дуже мало, особливо про юність. З тих чи інших причин він замовчував де-деякі обставини свого життя і лише за досить скупими, сказаними мимохідь зауваженнями в його листах можна висловити ті чи інші здогади. Сім’я його, судячи з усього, жила в достатку.

Батько був чимось на кшталт сільського старости. Матір походила з містечка Йоса, можливо, саме тому згодом поет називав себе Йоса Бусоном.

Цим ім’ям він підписував свої твори у зрілому віці, до цього він використовував інші псевдоніми.

Згідно із традицією, пристаючи до певної поетичної школи і починаючи друкуватися, поет неодмінно брав собі псевдонім, який згодом можна було поміняти.

У дитинстві Бусон здобув добру освіту, він читав китайських і японських класиків, навчався живопису. Припускають, що Бусон рано втратив батьків, у 17-19 років він покинув Едо. Відтоді у рідні місця він ніколи не повертався. Ностальгійним почуттям пронизані більшість хоку Бусона, особливо поетичний цикл “Весняний вітерець над дамбою Кема”.

Одна із таємниць

його життя: чому, провівши більшу частину життя в Кіото, неподалік від свого рідного селища, він так і не побував там.

Приїхавши в Едо, щоб навчатися живопису та поезії, він незабаром приєднався до поетичної школи “Опівнічна альтанка” (“Яхантьо”), глава якої, Хаяно Хадзш, був продовжувачем поетичної лінії Басьо. В цей час по цілій країні поширився рух за “повернення до Басьо”, і школа Хадзіна відіграла в цьому русі чи не основну роль.

Після смерті Хадзіна Бусон покинув Едо і близько 10 років провів у мандрах. Він то жив у свого приятеля поета Ганто у містечку Юкі, то блукав районом Тохоку, то, намагаючись повторити шлях Басьо, мандрував Північчю. Бусон не залишив детальних подорожніх щоденників, але багато вражень зафіксовані в есе (“хайбун”), які він писав і тоді, і пізніше.

У 1753 р. Бусон перебрався в Кіото, де і жив до самої смерті.

У Кіото Бусон незабаром став однією із центральних постатей у середовищі художників-інтелектуалів. Друзі Бусона були водночас і вченими, і філософами, і літераторами. Іноді їх називали дилетантами. Далекі від усіх суспільних рухів, вони намагалися, порвавши зв’язки зі світом, віднайти свободу духу у світі мистецтва. Справжній “інтелектуал” (“бундзін”) – це людина, котра не перебуває на службі, котра живе вільно і займається мистецтвом, причому обізнана водночас із 5 видами мистецтва – віршами, прозою, каліграфією, живописом, музикою.

Творячи невимушено, вони приховували за зовнішньою простотою і свободою самовираження, за гаданою ефемерністю творчості доведений до досконалості професіоналізм. Збираючись разом, вони пили вино, милувалися красою пейзажів, писали вірші, “розважалися тушшю”.

У 43 роки Бусон створив сім’ю, у нього народилася дочка Куно. Значна кількість замовлень давала змогу Бусону жити в достатку, і весь цей час вірші були для нього додатковим заняттям. Тільки після 50 років поезія поступово посіла в його житті місце, тотожне живопису.

У 1770 p., тобто за 15 років до смерті, Бусона було оголошено спадкоємцем Хадзіна, і він очолив школу “Опівнічна альтанка”.

Останні 15 років життя стали для Бусона одночасно і найважчими через різноманітні сімейні незгоди та хвороби, але також найпліднішими у творчому плані. Із 1780 року він майже не зводився з постелі. 24 жовтня 1783 року Бусон попросив одного зі своїх улюблених учнів записати свої останні тривірші:

Вивільга.

Чи не так співала вона колись

В домі Ван Вея?

З білої сливи

Тепер для мене розпочинається

Кожен світанок.

Українською мовою окремі вірші Бусона перекладали М. Лукаш та І. Бондаренко.

О. Карпенко


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

БУСОН, Йоса