Буколіка (грецьк. boukolos – пастух; boucolikos – пастуший, сільський; tа boucolica – пастуша пісня) – жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Започаткований в Елладі (Теокріт, III ст. до н. е.), він розвинувся у творчості Мосха (II ст. до н. е.), Вергілія (І. ст. до н. е.) та ін., у романі Лонга “дафніс і Хлоя”. За основу Б. правили народні пісні сицилійських пастухів на честь діоніса. Б. була відроджена в добу Ренесансу (Т.
Тассо, Я. Саннадзаро та ін.). Відлуння буколічних мотивів спостерігаються і в українській
Особливої уваги надавали їй “неокласики” (М. Зеров, М. Рильський та ін.). Цікаві приклади Б. лишив у своїй поетичній спадщині В. Мисик:
Що ж, запрягай корівок, Трохиме, пора вирушати! Хмар порідшало, тільки на грецькому темно ще. Як же Всім ці дощі увірились!
Стерні давно потонули В буйній отаві. Над шандрою бджоли дзвенять на осонні. Копи давно посіріли й приплюскли, зерно проростає – Важко й навильник тепер од землі одірвати! А потім
Довго-довго корови везуть невисоку гарбичку До слободи, що далеко темніє садками