Я хочу жити в просторому двоповерховому будинку з більшими вікнами з різьбленими лиштвами. На даху обов’язково повинна бути яскраво-червона черепиця, а на ковзані, як у казках Пушкіна, я посаджу півня, якого сам виріжу й прикрашу в самі неймовірні, яскраві кольори. Навколо будинку я обов’язково посаджу березу, ялину й каштан. А перед будинком у мене буде великий палісадник, не тільки для мене й моєї сім’ї, але й для бджіл.
У будинку, на першому поверсі, у мене буде розташовуватися простора кухня, обладнана сучасною технікою, зал, де
Поруч буде перебувати кімната-бібліотека, а в ній – російська, українська, закордонна класика, Література про політика й спорт, про тварин, по кулінарії. Я неодмінно обладнаю кімнату для занять спортом сучасними тренажерами й міні-басейном. На другому поверсі в мене буде комп’ютерна кімната, у якій ми із братом зможемо робити уроки.
Спальні для нас і мами з татом вікнами будуть виходити на схід, щоб вставали з першими променями сонця. Стелі в будинку будуть високими, на стінах я повішу репродукції картин відомих художників
Тоді ми із братом зможемо дивитися мультики або фантастику в той час, коли мама дивиться телесеріал або тато зацікавився спортивними новинами. Мій будинок буде більшим, теплим і затишним. Його двері будуть завжди відкриті для друзів
Називали дитячій. Це була моя кімната, мій куточок самоти, моя міцність. Над ліжком на коврике ворушив вусами й рухав вухами сірий зайка, клишавий ведмедик простягав йому лапу, а покриті пухнатим снігом ялинки дивилися на них, як би схвалюючи дружбу лісових звірів. І таким спокоєм віяло від цієї картини-килима, що при спогаді про неї йдуть кудись неприємності, настрій кращає, а я сам – добріше й радісніше. Адже це мій рідний будинок
Рідні стіни – це щасливі посмішки батьків, що оточують мене любов’ю й спокоєм, це ласкаві бабусині руки, що гладили мене по волоссях або пропонували дивно смачний гарячий пиріжок
Спокій рідного будинку й кожного його куточка – це та тиха заводь, у якій я можу вкритися й подумати про час і про себе, проаналізувати своє поводження в критичній для мене ситуації. І чомусь спокій рідних стін приводить до впевненості, відсіваються емоції, я дивлюся на себе як би з боку й думаю: “Адже я був не прав. Коштувало порахувати до десяти, і мовчання допомогло б мені стримати себе й не скривдити мого гарного друга”.
Рідні стіни – це ласкава мамина рука в мене на чолі, а чоло жаркий, голова кружляється, температура піднімається, і лише десь далеко тепліє думка: “Мама поруч, от її рука, виходить, Усе буде добре”.
А ранком сонячний зайчик пестить мої щоки, зайчик на килимі, на стінці, ворушить вухами, добрий ведмедик простягає йому волохату лапу, а сніжні галузі їли посміхаються: “От бачиш, всі добре, ти майже здоровий”.
Коли-небудь у мене буде своя сім’я, але так добре, як у рідних стінах, мені не буде ніде, тому що тут тепло батьківського вогнища, зачарування дитячих снів, це тот дах, під яким завжди можна знайти розуміння, підтримку й допомогу. Рідні стіни огортають тебе теплом і комфортом, говорять із тобою по-дружньому, по-доброму, з пещенням і ніжністю. І мені хочеться створити таку сім’ю й мати такий будинок, щоб і моїх дітях було в ньому тепло й затишно.
У стінах рідного будинку завжди можна знайти розуміння й підтримку. Коли я буваю в гостях, те, як би добре мені там не було і як би не було пізно, я завжди прагну додому – будинку й стіни допомагають – і мені легшає, спокійніше, усе ладиться й виходить саме собою. “У гостях добре, а будинку краще”, – говорить російське прислів’я, і я із цим згодний цілком і повністю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)