Богдан Ігор Антонич (1909-1937)

Богдан Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новица на Лемкивщине (тепер територія Польщі) у сім’ї сільського священика Василя Кота, що незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонич. В 1914 року сім’я Антонич перебралася у Відень, де пробула чотири роки. В 1919 році.

Богдан з мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшивщину до брата матері, якого незабаром режим Пилсудского присудив до страти за відстоювання прав галицької Лемкивщини.

Україна У цей час переживала історичний момент. На початку 1919

року об’єдналися дві молодих держави: УНР (Українська Народна Республіка) і ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка). І хоча їхня політична доля відразу ж зависла на волоску, цей короткий спалах незалежності перейшов у вимір культури. “Галичани” у Польщі, “восточники” у складі УРСР, “закарпатци” у Чехії почували себе (з певною мірою ідеалізму) часточками великої України, який ще немає на жодній карті миру, але яка неодмінно буде. На період такого національного ентузіазму припали шкільні роки Богдана Ігоря.

Труднощі війни відбилися на здоров’я хлопчика він часто й важко болів. Тому, спершу,

йому найняли приватну домашню вчительку, а в 11 років віддали в Сяноцкую гімназію. Саме в цій єдиній на всю Лемківщину польської гімназії (українських тоді там взагалі не було) дві години на тиждень відводили українській мові, основний наголос за вісім років навчання робили на грецьку мову й латинь. В 1923 – 1925 роках. Б. И. Антонич почав писати добутку.

Протягом двох останнього років навчання в гімназії його вчителем був Лев Гец, згодом відомий український художник. Гец модернізував смаки Антонича й мав на учня величезний вплив. Учачись в університеті й після його закінченню, починаючи з 1934 року Б. И. Антонич активно друкується в західноукраїнських газетах “Вогні”, “Дзенькоти”, “Назустріч”, “Ми”. Тоді ж він видав збірник “Три персні”, за який одержав літературну премію Суспільства українських письменників і журналістів ім. Івана Франко

Творчість Антонича родинне з фольклором, він розлого посилався у власних віршах на християнську міфологію, пов’язану зі старозавітними переказами, канонічними євангеліями й навіть апокрифами. Особливо примітної тут виглядає “Книга Лева”, де поет прибігає до міфів про походження стихій, світил, землі й усього сущого. В останніх двох збірниках – “Зелене євангеліє” і “Ротації” – Антонич дає ліричні переспіви почав існування: “Перший розділ Біблії”, “Міф”, а також картини апокаліпсиса: “Кінець миру”, “Горни останнього дня”. Майбутню загибель цивілізації він бачить як момент вічного ланцюга створень і знищень

Крім того, Богдан Ігор Антонич використав мотиви античності (єгипетської, індійської, грецької) і язичеської міфології слов’ян про великий кругообіг життя у Всесвіті. Він вище всього цікавився так званими дописьменними культурами. Його надихала думка про створення новітніх міфів, які народжуються на наших очах. Він не вважав їх менш теперішніми, чим прадавние.

Навпаки. Писати вірші – це вже означало для нього займатися мифосозданием. Поет міряє час не місяцями або роками, а сторіччями.

Він шукає затерті сліди минулих народів і завмерлих культур, бачить себе доісторичною людиною, із прадавних часів зв’язаним зі своїм місцем під сонцем, зі своєю землею. Антонич уважав, що тільки мистецтво здатне додати досконалості жахливому досвіду життя. Антонич розділяв символістський смуток за вищим миром, особливості уяви й специфічну музикальність вірша

З авангардом його зв’язували повага до поетичного ремесла, позиція нерухомого спостерігача й ретельна робота зі словом. Таким чином, він досяг у поезії співробітництва раціональн і ірраціонального почав. Спадщина Антонича показує цю поетичну хорду між пророчим баченням і конструюванням. Більша цінність спадщини Антонича, а також те, як він з’єднав ідеї авангарду й мифопоэтики, робить його центральною фігурою в українській поезії XX сторіччя

Основні добутки: збірники “Вітання життя”, “Три персні”, “Книга Лева”. “Зелене євангеліє”, “Ротації” і “Велика гармонія”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)


Богдан Ігор Антонич (1909-1937)