Блок Олександр Незнайома (скорочено)

Незнакомка По вечерам над ресторанами Горячий воздух дик и глух, И правит окриками пьяными Весенний и тлетворный дух. Вдали, над пылью переулочной, Над скукой загородных дач, Чуть золотится крендель булочной, И раздается детский плач. И каждый вечер, за шлагбаумами, Заламывая котелки, Среди капав гуляют с дамами Испытанные остряки. Над озером скрипят уключины, И раздается женский визг, А в небе, ко всему приученный, Бессмысленно кривится диск.

И каждый вечер друг единственный В моем стакане отражен И влагой терпкой и таинственной, Как я, смирен и оглушен. А рядом у соседних столиков Лакеи сонные торчат, И пьяницы с глазами кроликов “In vino veritas!”1 кричат. И каждый вечер, в час назначенный (Иль это только снится мне?),

Девичий стан, шелками схваченный, В туманном движется окне. И медленно, пройдя меж пьяными, Всегда без спутников, одна, Дыша духами и туманами, Она садится у окна. И веют древними поверьями Ее упругие шелка, И шляпа с траурными перьями, И в кольцах узкая рука. И странной близостью закованный, Смотрю за темную вуаль, И вижу берег очарованный И очарованную даль. Глухие тайны мне поручены, Мне чье-то солнце вручено, И все души моей излучины Пронзило терпкое вино.

И перья страуса склоненные В моем качаются мозгу, И очи синие бездонные Цветут на дальнем берегу. В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне! Ты право, пьяное чудовище! Я знаю: истина в вине. 24 апреля 1906

Незнайома Щовечора над ресторанами, Де шал гарячий не приглух, Правує окриками п’яними Весни хмільний і тлінний дух. Удалині, в нудоті вуличній, Над заміським затишшям дач, Ледь золотіє крендель в булочній І ріже слух дитячий плач. І кожний вечір, за шлагбаумами, Заламуючи котелки, Серед канав гуляють з дамами На всякий дотеп мастаки. Там кочети скриплять над озером, І чується жіночий виск, А в небі, все схопивши позирком, Байдуже скривлюється диск. І мій єдиний друг, наморений, В моїм видніє келишку , тайним хмелем упокорений, Як я, таїть журбу важку.

А там, біля сусідніх столиків, Лакеї заспані стирчать, І пияки з очима кроликів “In vino veritas!”1 кричать. І кожен вечір, в час умовлений, (Чи це не мариться мені?), Дівочий стан, шовками зловлений, Пливе в туманному вікні. Вона повільно йде між п’яними, І все зажурена, одна, Духами дишучи й туманами, Сідає мовчки край вікна. І віють давніми й оздобними Повір’ями тугі шовки, І брилик з перами жалобними, І персні гарної руки.

Чудною близькістю закований, За темпу я дивлюсь вуаль – І бачу берег зачарований І чарами пойняту даль. Мені всі тайнощі довірено З чиїмось сонцем заодно, І душу всю мою незмірену Терпке пронизує вино. І, сколихнувшись, пера струсячі У мозку тріпотять моїм, І очі сині-сині, тужачи, Цвітуть на березі смутнім. В моїй душі є скарб, і вручено Від нього ключ лише мені!

Потворо захмеліла й змучена, Це правда: істина – в вині! Переклад М. Литвинця 1 Істина в вині! (Латин.)


Блок Олександр Незнайома (скорочено)