Біографічний метод у літературознавстві (грецьк, bios – життя, grаpho – пишу, metodos – шлях пізнання) – спосіб вивчення літератури, при якому біографія і особистість письменника розглядаються як визначальний момент творчості. Б. м. у л. вперше широко використаний французьким ученим Ш. Сент-Бевом у праці “Літературно-критичні портрети” (1836-39), котрий вважав за потрібне вивчати біографії великих людей, навіть не студіюючи творів письменників. Своєрідно тлумачив він історію літератури, яку розглядав як “цікаве і захоплююче читання,
Якщо Ш. Сент-Бев біографію і особистість письменника розглядав лише у зв’язку з соціальними і художніми ідеями століття, то І. Тен не вилучав їх із впливу середовища та моменту, Г. Брандес – із суспільних рухів. На думку І. Франка, цю теоретичну доктрину Ш. Сент-Бева
У його “Історії літератури руської” біографічний принцип аналізу поряд з бібліографією творів письменника посідав основне місце. Тому “Історію літератури” О. Огоновського називають біо-бібліографічним довідником, у якому автор розглядав художнє полотно як прояв елементів біографії його автора.