Безіменний витвір

Холодна підлога, чіткий крок та рівний подих – мій компас, моя путівка до іншого виміру часу. Намагаючись впорядкувати хаотичні постуки серця я заглибився у свій сон, майже до критичної точки. Самоконтроль порушився, нервові клітини напружилися – я відчуваю свої судини з середини…

Світло віддзеркалює безвість, стримує день, зупиняє кров… Шум води у тунелі символізує початок нового життя, змішання двох стихій… Я йду далі.

Йду неначе в останній бій за подих, за останній Рай. Залізний бруд – нашарування кривавих понеділків

та ледве дихаючих неділь, осів на усіх кінцівках, перестаєш помічати світло, перестаєш рахуватися з днем та ніччю ; сон вже не заспокоює, не стримує нервові імпульси, які хаотично збуджують мою хвору уяву, доводячи до сказу мою підсвідомість. Мене починають цікавити комахи, своєю унікальністю та специфічністю, здатністю проникати в потаємні земні думки, подихи планети. Ейфорія починає відступати, з’являються думки, це вже краще – можна рухатися далі… злітна смуга продовжується, час маліє і стає непомітним, шлях в’ється лишаючи білий сніг на кризі…

Холодний погляд за наступними дверима! “душу

не можна залишати на одинці, вона помре без тебе, так і не дочекавшись змін”. В кінці лише гола безвість, безсоромно прикрившись рідкими променями світла, відкриває світу тіней свій скарб – білу безформну фігуру з химерними посмішками та мертвими поглядами. Вона ні нащо не схожа, не належить до жодної гілки людського мистецтва, але геніальність її форм, та ангельська краса її сягає самих хмар та зірок. дивлячись на це диво я трохи не збожеволів, моїм єством оволоділо дике, несвідоме бажанням доторкнутись до неї своїми сухими вустами, цілувати холодний космічний мінерал, як рідну людину, як щасливу істоту. Враз я спам’ятався, я злякався свого прагнення, та не зміг відвести очей.

Раптом, неначе громом прохромила мою свідомість думка – Хто міг створити таку красу!? Люди не могли це створити, бо сонце ще ніколи не носило під собою найчистіших істот, без вад та провин перед небом… .. Мене щось сильно виштовхнуло звідти на повітря, дихати вже не було чим, сон обірвався й почав стрімко падати в безвість… Зажадавши темряви не отримаєш світла…

Я знову на холодній кризі без ознак життя…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Безіменний витвір