Бертольт Брехт Балада про Мазепу Перекладач: Л. Череватенко
Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002. Тією ж уздою, що твердо тримав він завше, Його прив’язали до спини його ж таки румака, – Той гнівно шарпнувся, рідні простори згадавши І заіржавши, цькований, в темряву поскакав. Так його прив’язали, аж огирю біль звірячий
Не дозволяв спинитись ані на хвилю одну, Ще й так, що він анічого, крім неба, не бачив, Яке вороним стало, ширшим, дальшим
Як вірна дружина, огир за ним побивався. Від навісної зграї рятував його, ніс навпрямки, – Він судомно пручався, лихих ворогів жахався, Повіддя глибше вгризалось у кровоточиві боки. Ввечері незвичайно вигравала небесна чара:
Птаство чуже, вороння і коршаки навздогін За ним безмовно пливли, як розворушена хмара – Згори вони пантрували задиханий гін. Три дні коняка несла його знавісніло,
Нестямно іржала до вічних начал. Де небо швидше тьмяніло й ясніло. Де безмір неба – непідвладний очам. Три дні – мерщій, хутчій, щодуху, щосили, Немов три вічності вмах, прожогом промчав,
Де небо
Розпачливо кружляло над стервом живим. Три дні, аж поки йому не послабилось путо, Між небом зеленим і попелиськом трави.
Гей, сварилося вже, скублось, билося люто Вороння й коршаки над стервом живим. Він гнав прудкіше – вони за ним, наче горе, Кричав гучніше – кричали вони, як один. Заступаючи сонце і заступаючи зорі,
Пантрували вони його задиханий гін. Три дні, а тоді сталось те, що бути й повинно: Небо мир дарувало, мовчання дала земля, – Він вимчав таки, одуривши гонитву невпинну, З конем і степом, з мовчанням і довготерпінням.
Коршаки і небо знайшлися десь опісля. Три дні він мчав крізь суцільні світанки і смерки, Вже йому й не боліло, до того безсилий зробивсь, Аж поки, знеможений, не врятувався верхи
Та, ніби до сховку, до забуття не прибивсь.