I
Дві неділі, дві вінечні долі, Над гризню гармат рідніли. Хоч від гілки віолет медовий Близько брався до одвірків.
Грішник, де з навал незваних танків Близять розблиски в розбої, – Став: стріляйте! а не згоден знати Тьми з неправди гробової.
І калікою з обжинків крови, Дотерпівши смерть, як прірву, Звівся – кривду ночі відбороти: В знаках дикістю звірину.
Вибийся з тенет: мов олень рани, Огняної – в плечі хворі. По крижинах моря, в вибух браних, Вийди крізь метіль безкормиць…
Тінню непривітною, а встати – З праху, з пастки
Нивами обнов, де й горе кожне, Множиться на грізний сполох: До джерел, як птах з пожеж, чи зможе Перейти душа поволі?
Дві неділі – дві любові: в крузі Сонця й місяця взоріли, Обіходячи, аж море скрушить Гріх і посклада зернини. II Дві неділі, – де не змовкне в ярмах Океан! (і гори чули); Що одна світанний вінчик брала, Друга з полудня палючий.
Подаровано не мідну скриню, А сердечну правду в денність. Знов галузками садів наринуть, Ганячись, вали квітневі.
Все, що зріднене від серця – вічне; Понад океанний розпач: Буде все біліти!
На безмежності по димній смузі, Переходячи, вітрильце – Свідчить, свічкове! хоч вітер змучив: Півпелюстки з бурі бризне.
Нам розділено стежки пропащі – З вибухів, при злих руїнах… Скрізь війна: світопожежний ящер Пекла! – до країв куріла.
Морок стінами біди з безодні Від зірок стежки відрізав – Хоч трояндні відсвіти назовні В хмарі, що пашить, залізна.
Вже ізгой – на другім боці ночі – До пророцтва зміг припасти… Мирний океан! стокрилля множить: З горами, біліш від айстри.
Друга на порозі перестріла, Від його човнів і серпня, Витканого з блискавки – неділя Друга: криник! милосердна.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)