Бальзак галицького життя – Іван Франко

Підручник Українська література 10 клас

Бальзак галицького життя

Художня проза Івана Франка піднесла українську прозу до європейського рівня. Він видав вісімнадцять збірок, що містять сто двадцять оповідань, новел, нарисів, повістей і десять романів. Епічні твори прозаїка поділяються на цикли про робітників, селян, інтелігенцію, життя в’язнів, сатиричні памфлети про австрійські правопорядки.

Виокремлено оповідання про дітей “Отець – гуморист”, “Гірчичне зерно”, “Олівець”, “У кузні”, “Малий Мирон”

та інші, в яких розкрито неповторний світ дитинства.

Письменник розширив проблематику творів, типаж героїв, змалював життя не тільки українців, а й представників інших національностей, які мешкали в Галичині. Творчим орієнтиром для нього були епічні полотна французьких письменників – “Людська комедія” Оноре де Бальзака, “Ругон-Маккари” Еміля Золя, “Пані Боварі” Густава Флобера. Під їх впливом молодий митець захоплюється ідеями реалізму і натуралізму. На цьому грунті виник бориславський цикл творів, написаних крізь призму натуралістичної поетики.

Це епічний цикл, до якого ввійшли оповідання

(“Ріпник”, “Яць Зелепуга”), новели (“На роботі”), повісті (“Boa constrictor”), роман (“Борислав сміється”). Автор бориславських творів глибоко проаналізував суспільні явища, викрив убозтво й аморальність представників світу чистогану. Франка можна назвати Бальзаком галицького життя, настільки добре знався він на деталях життя всіх верств і прошарків населення, цінах на землю і нафту, економічних відносинах і порядках у краї.

Натуралізм (латин. natura – природа) – літературний напрям, що виник у Франції в 70-і роки ХІХ століття і поширився в мистецтві Європи та США. Його представниками були Едмон і Жуль Гонкури, Еміль Золя, Гі де Мопассан, Гергарт Гауптман, Генріх Ібсен та інші. Виник як реакція на вичерпність форм реалізму і його принцип соціальної зумовленості людського характеру.

Натомість натуралісти тлумачили характер особи біологічними, спадковими рисами та соціально – моральним середовищем, буття героїв показували у світлі досягнень науки, зокрема біології, соціології, економіки.

Іван Франко як яскравий представник натуралізму в українській літературі вважав, що на основі даних науки митець вловлює приховані пружини та закономірності соціальної дійсності. Мета художнього твору – вказувати “хиби суспільного устрою там, де не може добратися наука”, будити в читачів “охоту і силу до усунення тих хиб”.

Характерними ознаками українського натуралізму є: 1) принциповий об’єктивізм, за яким письменник у художньому творі, як Бог у природі, є незримим усезнавцем: він перебуває всюди і ніде не виявляє себе; 2) орієнтація художнього мислення на наукове; 3) пантеїзм, що полягає в єдності людини з природою, відтворенні біологічних, фізичних аспектів життя; 4) життєподібність, що спирається на документальність.

Важливу естетичну роль у зображенні світу натуралісти відводили описам. За їх допомогою змальовували важкі умови життя трударів, наприклад, робітників нафтових копалень в оповіданні “Ріпник” Франка. Розповідач навіть портрети робітниць моделює у світлі поетики натуралізму: “змарнілі, грижею поорані лиця”, “пожовклі з нужди”, із “запальними очима”, показуючи руйнівну ходу нових економічних відносин, що ламають людські долі.

Фізична і духовна деградації стали їх безталанням. Автор художньо виразно подає образи робітниці Фрузі та ріпника Івана, малюючи їхній внутрішній світ, висуваючи на перший план кохання.

Міжпредметні паралелі. “Ріпник” Івана Франка перегукується з мотивами “Пастки” Еміля Золя. Обидва твори завершуються похмурим фіналом – смертю. Нещастя Жервези, героїні французького автора, полягає в тому, що і вона опинилася в “пастці”.

В потворну сітку підприємців чужинців, орендарів, цих неситих павуків, втрапили ріпники Іван та Фрузя, приречені на каторжну працю, голод, хвороби і раптову смерть.

У часи Франка французькі та німецькі натуралісти вважали, що новела за своїми жанровими ознаками наближається до драми, адже відтворює своєрідну психограму героя у певній ситуації. За цією моделлю написані новела Франка “Нароботі” й одна з найкращих натуралістичних повістей тої доби в європейських літературах “Boa constrictor”. Повість відбиває філософію нагромадження багатств як критерію людської моралі та поведінки, що яскраво втілив головний герой твору – Герман Гольдкремер. Франко змоделював психологічно точний образ жорстокого підприємця-хижака, вдаючись до алегоричного образу Boa constrictor (змія-полоза). Образ змія асоціюється з образом капіталізму, який живиться кров’ю своїх жертв: робітників, вдів, сиріт.

Внутрішній конфлікт Германа із самим собою стає одним із вирішальних у структурі цієї психологічної повісті. У ній прозаїк досяг цікавих узагальнень, створив проникливі образи, що й забезпечило повісті тривке місце серед читачів.

“Борислав сміється” (1882) був одним із перших у світовій літературі “страйкових романів”, тобто роман, в якому змальовано новий конфлікт – взаємини між працею і капіталом. Іван Франко прагнув зобразити новоявлену потвору, породжену індустріалізацією, чудовище в образі капіталу, що пожирає робітників, проте водночас в середовищі пролетарів породжує “нових людей”, спроможних гордо стати на двобій зі страховиськом. Роман дихає справжньою пристрасністю, розумінням робітничого питання.

Жанровою ознакою роману “Борислав сміється” є панорамність у змалюванні світу. Розповідач-усезнавець малює бориславські промисли, будівництво нових фабрик і нафтових копалень, роботу ріпників біля нафтових ям. Натуралістично відтворено, як індустріалізація наступає на патріархальне село, як натовпи знедолених і голодних хліборобів у пошуках роботи блукають по Бориславу, а підприємці через масове безробіття знижують плату і ще жорстокіше визискують вчорашніх селян. Текстова картина світу складається з опозиційних пар: працедавці – працюючі, робітники – підприємці. Загалом діють дві фундаментальні опозиції: добро – зло, “свої” – “чужі”.

Вони виконують смислову і сюжетотворчу функції.

В уявному світі роману важливим смисловим центром є образ Борислава, який набуває конструктивного і символічного звучання, стає героєм нового часу. Ця персоніфікованість відбита у метафоричній назві твору – “Борислав сміється”. Його образ об’єднує всі компоненти колізій, мотиви, сюжетні і позасюжетні структури роману, визначає його урбаністичний характер і колорит.

У романі зображується образ “нової людини” – Бенедя Синиці. За задумом автора, він мав втілити ідею “робітницької спільності та взаємності” в боротьбі проти “кривди народної”. Образ Бенедя показано в розвитку, пошуках виходу з тяжкого становища.

Вихід він знаходить в ідеї об’єднання робітників у “велике побратимство”, безкровної війни з капіталістами. Митець по-новому інтерпретує обов’язок “нової людини” – Бенедя Синиці, підкреслюючи його високу моральність і духовність, здатність персонажа гордо і відкрито зробила виклик галицькому чудовиську, що пожирає робітників і фабрикантів. У романі “нову людину” з робітничого середовища наділено індивідуальними рисами характеру.

Це досягається через портрет. Нужда ріпників глибоко вразила Бенедьову душу, він ходив, мов у гарячці, “похудів і поблід, тільки довгообразне його лице ще дужче протяглося, тільки очі, мов два розжарені углики, неспокійно, гарячково палали глибоко в ямах”. Синиця діє у колективі і через колектив, його людяність не обмежується колом рідних і близьких.

В уста ватажка робітників автор вклав гасло Михайла Драгоманова: “Чисте діло чистих рук потребує!” Але його добродушністю скористалися підступні фабриканти, викравши громадську касу взаємодопомоги, тому страйк припинився. Проте тріумф капіталістів позірний і хиткий. Настає час руйнування, занурення в хаос і стихію.

Робітничий рух знову повертається в стихійне русло: у фіналі роману пожежа Борислава – це свідчення і застороги, і поразки, і відчаю, і зневіри в тактиці організованої боротьби. Така ситуація відповідала історичній правді.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Бальзак галицького життя – Іван Франко