Павло Тичина, на мою думку, поет геніальний і водночас суперечливий. Поет, якого називали справжнім генієм і втраченим генієм. Поет, про якого О. Гончар писав: “Тичина – це музика й барви, це чистота душі”, а Є. Маланюк назвав “поетом однієї книжки”. Поет, про якого доводилося чути: “А Тичина пише вірші, та все довші, та все гірші”.
То який же він, справжній Тичина? Вважаю, що однією з вершин української поезії XX століття можна вважати мистецьку спадщину Павла Григоровича, що створена в період з 1914 по 1924 рік. Саме в цей час, коли,
Передусім це поезії із збірки “Сонячні кларнети”. Образ “Сонячних кларнетів” – це і символ вічно юної краси, сповненої барв і музики природи, в прагнення до всього світлого, радісного, життєдайного. Ліричний герой збірки – юнак, багатий і щедрий душею, романтик, закоханий у красу світу, в природу, в життя. Він захоплений красою рідної землі, приходом весни, “запашної, квітами – перлами закосиченої”. У шумі гаїв йому вчуваються звуки арф, тому і назва поезії – “Арфами,
Але у чистому повітрі – передгрозове напруження: “Буде бій вогневий”. Серце героя охоплене водночас почуттям щастя й передчуття чогось невідомого. Провідним образом багатьох поезій П. Тичини є кохання.
Це величне й священне почуття, яке він прославляє у творах “Ви знаєте, як липа шелестить..,”, “О панно Інно”, “Цвіт в моєму серці”, “Подивилась ясно”. Усі вони відзначаються красою, ніжністю, чистотою. Цьому сприяють й художні засоби, поєднання зорової образності з музичністю: О люба Інно, ніжна Інно! Я – сам.
Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно.
Любив? – Давно. Цвіли луги….. Самотність героя, що страждає від кохання, підкреслено білим кольором зими – “сніги”.
В уяві ліричного героя образи Інни і її сестри злилися в один. І спогад про нещасливу любов вирішується драматично: Сестра чи Ви? Любив… І знову зорові враження переходять у музичні: “Я ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів”, а слухові переходять в зорові: “І раптом небо… шепіт гаю… О, ні, то очі Ваші”.
Світла гармонія барв і звуків, настрій бентежного очікування нового, невідомого характеризують і поезію “Ви знаєте, як липа шелестить…”: Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі. Кохана спить… Ви чули ж бо: так липа шелестить. Події 1917 року не могли не позначитися на творчості митця.
Біль і тривога за долю рідної землі постають в образі революції-нареченої. Одчиняйте двері – Наречена йде!.. Одчинились двері – Горобина ніч!
Одчинились двері – Всі шляхи в крові! Незриданними сльозами, Тьмами. Дощ…
Революція виявилася страшною. Кращі представники нації проливали кров за незалежність рідної землі. Загинуло багато молоді. Поезія “Пам’яті тридцяти” присвячена київським гімназистам і студентам, ще поклали голови під Кругами, захищаючи рідну землю від навали чужинців. їх було переховано в Києві на Аскольдовій могилі. На Аскольдовій могилі Український цвіт! – По кривавій по дорозі Нам іти у світ.
“Провиною” цих юнаків було тільки те, що “понад все вони любили свій коханий край”. Тому для поета вони – мученики, святі, їх убивця – Каїн, братовбивця (йдеться про “допомогу” українському народові з боку російської армії). Гасла партії, за якою пішли люди, виявилися цинічно брехливими. У 30-ті роки XX століття почався терор. Поет, намагаючись зберегти життя, мусив іти на компроміс із владою.
Чи маємо право осуджувати його за це? Мабуть, ні. З’являються твори на зразок “Партія веде”, “Комунізму далі видні”.
С. Тельнюк писав; “З пораненою, з винуватою совістю можна писати прозу, критику, драматургію – тільки поезії писати не можна”. Поета не стало, залишився просто Павло Тичина – лауреат, міністр і навіть… Голова Верховної Ради УРСР.
Але не поспішайте з критикою, відкрийте “Сонячні кларнети”, “Замість сонетів і октав”, “Плуг” – поезії із цих збірок не можуть не захоплювати, роблять вас більш духовними, облагороджують.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)