Автобіографія

Автобіографія (грецьк. autds – сам, bios – життя, grapho – пишу) – літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор; основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари (спогади), щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Все це разом можна означити терміном “автобіографізм”, тобто тією особливістю, що полягає в наповненні твору фактами з власного життя письменника. Як жанр, автобіографія у світовій літературі дуже поширений і має давню історію (Юлій Цезар, Ж. Ж. Руссо,

Й. В. Гете, О. Герцен, Л. Толстой).

В українській літературі родовід автобіографії започатковується “Поученієм” Володимира Мономаха. XIX ст. дало чимало видатних творів, починаючи від невеликого нарису Т. Шевченка (1860) і “Автобіографії” П. Куліша (1867), а також мемуаристики М. Драгоманова, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, І. Франка та ін. (Див. зб.: Самі про себе. Автобіографії видатних українців XIX століття.

Ред. Ю. Луцького. – Нью-Йорк, 1989). XX ст. для української літератури в галузі автобіографістики особливе: в Україні під ідеологічним тиском цензури вона існувала хіба що у формах художніх (“Мандрівка

в молодість” М. Рильського, “Зачарована Десна” О. Довженка та ін.). Великою подією була поява “Розповіді про неспокій” Ю. Смолича (1968-72).

Значні набутки має українська емігра-ційна мемуаристика (“Зустрічі і прощання” Г. Костюка, 1987). Виняткова роль автобіографії, зокрема автобіографістики, у збереженні історичної пам’яті, у самопізнанні людини та нації.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Автобіографія