Асхар Кодзаті Поезії

Асхар Кодзаті Поезії Перекладач: Анатолій Глущак Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож.

Н. А. Дехтяр – Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3 Водоспад I Молодика шпарина золота Замиготіла над льодовиками: Немов небесна тріснула плита І скрапувала мерзлими зірками.

Зібрались крапелини у ручай – Це він шукав дорогу між ущелин. Вже спів його розвіював печаль, Вживлявся в безгоміння невеселе. Є примовка: зробити варто гак – Й дістанешся щасливо до оселі.

Але в струмка складалося не так. Він

стрімголов униз шугав зі скелі. Родивсь потік з наперсточка води – Русло камінне зміг проторувати. Щоби з бескеття скельної гряди Привільно загриміли водоспади.

II Гучав облогою у сотні лун Під стінами зруйнованої башти. Він літню спрагу аличі та врун,

Орла й людини тамував, як завжди. Але захмарило небесний лик, І впали зливи – затяжні та люті. І найпрозоріший гірський потік

Розбурхало сліпою каламуттю. Він біснувато ринув навмання, Русло надійне знехтував даремно,

Бо трапилась в блуканні порожня І зник потік раптово… наче демон. Отак щезає крапля чи сльоза, Не доторкнувшись до поверхні тигля…

Немовби велетень потік злизав – Нараз вода в розколині затихла.

Вже не гримів славетний водоспад – Він підземелля бажаний заложник. Не знають гори непомітних втрат, – І посуворішали їхні зморшки. III

По дну ущелини я спроквола Спускався до родинного аулу. Первісна тиша гори облягла, Не чути ані хлюпоту, ні гулу.

Тут сотні лун негаснучих жило – Потік проносив всюди чутну думу. Тепер сухе драбинчасте русло Породжує в душі струмочок суму. Коли дивлюся: тріщинка нова, На серпик місяця в підскеллі схожа, І ручая сяйлива тятива

Випліскується на камінне ложе. Не заблукалася вода льодовика У мо? році гірського підземелля!

Золотогрива, юна і дзвінка, Вона спішить пролитися зі скелі. Орга? ном видається крутосхил Могутньої гранітної долоні, – Це тисячами кришталевих стріл

Розбризкується водоспад в каньйоні. Гімн Галагону Ні сонця, ні зірки не видно з-за туч,

Що світ обложили – низькі та похмурі, І туляться саклі принишклі до круч, І справу не робиш, як треба, в зажурі. О Галагон! Громом околи озвуч І крила розправ, щоб здійнялися бурі, Розкручуй охлялих вітриськів обруч, Щодуху жени ненатомних авсургів.

Без тебе не видно земної краси, Каміння в сльоту покривається мохом, І тонуть у ньому луни голоси. Намоклі дерева струсни до коріння, В ущелини мчи очманілим потоком, А потім розсип сонцесяйне проміння.

– Галагон – покровитель вітрів у осетинській міфології. Авсург – казковий кінь, чистокровний скакун. В день твого весілля В день твойого весілля посипався сніг – По усюдах він повстю важкою заліг. Я розрадити душу стемнілу не зміг:

Гіркота і печаль перейшли мій поріг. І розпачливий крик бився в грудях моїх: Під снігами не видно до щастя доріг. В день весілля померла надія надій,

Мов обвалом гірським занесло в чорторий. Ворон-вісник вмостився на гілці твердій – Я від злісного каркання був сам не свій. Та не зрадив усе ж першій дружбі святій; І любов берегти побажав молодій.

Стихає музика Стихає музика… Печаль В ущелині глибокій плаче.

Останніх променів кришталь Сяйнув, як ті разки дівчачі. Все довші тіні, На гілках Литвом застигла зелень листя.

І скрикне спомин, наче птах… Та не повторюється приспів. Стихає музика…

Ряхтить Сузір’я бляклого торочка. Душа радіє і болить Од срібних натяків дзвіночків. Стихає музика…

Фандир Замовк. Зове надія…

Зламала ніч об гребінь гір Смичок стозвукого проміння. – Фандир – музичний інструмент (осет.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Асхар Кодзаті Поезії