Артюр Рембо Два сонети Перекладач: Д. Павличко Джерело: З книги: Зарубіжна література. Хрестоматія.
10 клас: У 2 т. /Автори-упорядники: В. В. Уліщенко, А. Б. Уліщенко – X.: Торсінг, 2002 Зло Тоді, як на небес блакитнім гобелені Палають, наче кров, плювки шрапнель жахних,
Як у вогонь полки, червоні чи зелені, Ідуть повз короля, який глузує з них, Як звалює людей скажений шал на купи, Мов перемелений, димуючий погній,-
В траві, у радості, нещасні влітку труни, Природо-матінко, це рід священний твій! – Тоді сміється Бог із ладану, з узору Церковних
I прокидається від схлипу матерів, Що в чорних очіпках заходять до собору I в кожної мідяк – за сина, що згорів.
Сплячий в улоговині Цей отвір зелені, де джерело співає, Черкаючи траву окриллями срібла, Де сонце блискотить яскраве і безкрає – Це улоговина, просяяна дотла.
Спить молодий солдат – потилиця в катрані Купається, уста відкриті; він приліг Під хмаркою, в траві, де світять роси ранні, I в зливі променів лежить блідий, мов сніг.
В ногах – ромашки. Він, як та дитина хвора, Всміхається у сні до нездійсненних мрій; Заснув і прохолов – здолала стужа й змора
Природо, ти його заколиши й зігрій! Він спить між квітами на луговім осонні, I в грудях має він дві дірочки червоні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)