Антропонім (грецьк. antropos – людина, опута – ім’я) – категорія стилістики, яка характеризує ім’я (прізвище) людини. А. бувають нейтральні та промовисті, що особливо спостерігається при доборі псевдоніма певним письменником (Лариса Косач – Леся Українка, Микола Фітільов – Микола Хвильовий, Павло Губенко – Остап Вишня, Іван Ковтун – Юрій Вухналь та ін.). А. властиві бароковій літературі, часто закодовуються в акровіршах. Відгомін цієї практики наявний у творчості І. Котляревського:
Еней до всіх їх доглядався,
Знайшов
Педька, Терешка, Шеліфона,
Панька, Охріма і Харка.
При цьому ряд авторів, передовсім у творах історичної спрямованості, намагається зберегти імена історичних постатей (“Чорна рада” П. Куліша, “Людолови” Зінаїди Тулуб, “Святослав” та “Володимир” В. Скляренка, “Мазепа” Б. Лепкого та ін.). Така тенденція наявна і тоді, коли письменник прагне дотриматися документальної чи хронікальної достовірності зображуваного. Так, І. Багряний у романі “Сад Гетсиманський” зберіг імена деяких енкаведистів. У поезії А. може правити за основу ліричного сюжету: “Од дихання мого тихий мак обліта, / ніби ім’я печальне – Марія…” (В.
Сосюра).