Антоніми

Антоніми (грецьк. anti – префікс із зазначенням протилежності та опута – ім’я, назва) – пари слів, які вживаються в художній літературі як лексична антитеза, зважаючи на їхню смислову бінарну опозицію (високий – низький, добрий – лихий, світлий – темний, верховина – долина і т. ін.). Вони широко застосовуються в усному мовленні, зафіксовані у фольклорі. Цей досвід Переймають письменники, називаючи А. свої твори (М.

Стельмах – “Правда і Кривда”, Л. Первомай-ський – “Гіркий мед”, В. Міняйло – “Зорі й оселедці” і та ін.). Подеколи слова набувають антонімічного значення лише в межах художнього контексту (“Засміялося серце у тузі” – П. Тичина; “Жива і скошена тече в мені трава” – А. Кичинський та ін.) або правлять за композиційний принцип ліричного сюжету):

Зверху й знизу знизу й зверху

Ззаду й спереду

Променіє це невмираюче життя

Око оглядає

Думка думає себе

Незмінно змінна (М. Царинник).

А. української мови зібрані та опубліковані окремим виданням: Полюга Л. М. Словник антонімів. – К-, 1987.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Антоніми