Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня.
Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну.
Виходжу в сад і юне серце Незаспокоєне й невтишне Окрилюю зеленим скерцом Розспіваної тужно вишні. Виходжу в сад, як сонце гасне І вечір, мов струна, тремтить. Життя звабливе і прекрасне В одній хвилині пережить! Виходжу в сад,
Ой, хлопче, хлопче, ти в одчаю Красі нестямній в очі глянь!
Спалився вечір елегійний, Зів’яв, мов пісня, спопелів. Збирай у дзбан слова спокійні, Свій молитовно юний спів! Як ватра сонце догоріло, Пожаром очі обпекло.
В горючому вінку несміло Схиляю радісне чоло.
Обвечоріло. Обкурилось, Мов сто кадильниць, ніч димить. Кружалном сонце покотилось Назустріч місяцеві й тьмі. Цвітучий дим, синява муть, Ніч зорями на небі шиє.
Ти, хлопче, обережний будь, Весна росою очі виїсть.
Знов пахне подув конвалійний, Насичується медом кров. Хоч крок відміряно спокійний,
Несу в долоні обважнілій Кіш, повний спілих місяців.
Шумлять дерева елегійно. Про що шумлять? – Кохання й сон. Так вечора душні обійми Вколишуть серце в свій полон.
Таємні тіні – квіти ночі, Це душі білених дерев. До місяця летіти хочуть, Та вітер їх не забере.
О туго радісна й велика, Слова стрільчасті в небеса! Це місяць – молодий музика Настроює, мов скрипку, сад. Нестримна мріє і химерна! Прослався в безвість ночі шлях.
Ні, небо слів тих не поверне, І не поверне їх земля.
Дерев послухай! Їхню сповідь У книгу ночі запиши! Мов явір, що тінь власну ловить, Схились до власної душі! У книзі ночі срібні букви, Натхненні сторінки шумлять. Її не візьмете до рук ви, Її до серця треба взять. Мов зорі сплячі в глибині, Осяяні недійсним сном, Пробудяться слова на дні Душі окриленої, і Відповідає співом дно.
Відповідає співом явір, Відповідає співом ніч, Спиняється невтишний крок. Натхненним циркулем уяви Накреслиш коло рівних строф.
Хай серце сп’янене в цю мить Окрилюється і горить, Нехай злітають догори, Нехай зриваються увиш Думки схвильовані й крилаті! О слово, що в устах тремтиш, Невже ж мені тебе спиняти? Я чую, як приходиш, чорна, П’янлива та болюча пісне, Шукає змісту гостра форма, Єдина, що мій жах помістить, І мою радість світляну, І всю знемоги глибину, І словом просто в серце тну, Аж трисне кров, мов крик одчаю, З нестями й щастя умираю.
На дверях дому знак зловісний, На дверях дому – перстень пісні.