Антонич Богдан-Ігор Васильович Дім за зорею

Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, І серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко. Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.

До інших зір молитимусь і інших ждати ранків.

Набрезклі пуп’янки бубнявіють в клеїстій піні, Як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть, І крізь лійки фіялок ніч фільтрує чар весінній, Аж пригорщами пахощів у чаші квіття сипне.

Зелена ніч рослин душна екстазою знемоги, У скорчах розкоші кущі, коріння й пальці й листя Насіння вибухає, й місяць коле землю рогом, Аж згасне

днем закритий, що, мов змій, за ним іскриться.

Коріння в черепах мерців сукате й соковите, Життя встромляє свердли гудзуваті в кубла смерті, І дуб прискакує до дуба – два боги сердиті, Ударивши з розгоном в пні, сплітаються уперті.

Вирують кола світляні – невломні мотовила, Ось благовіщення світанку – й сонце ніч розмеле. Пий сьому чарку радощів! Хай серцю хміль і крила!

Поезії кипучої і мудрої, мов зелень!

Живу коротку мить. Чи довше житиму, не знаю, Тож вчусь в рослин сп’яніння, зросту і буяння соків. Мабуть, мій дім не тут.

Мабуть, аж за зорею. Поки Я тут, інстинктом чую це: співаю – тож існую.

Під шкаралущею землі булькочуть рвійні води, Крайнебо в млах фіялкових за ранком, мов за муром. Від’їду вже з долонями на лірі сонця сходу, Співаючи хвалу надлюдським і рослинним бурям.

7 березня 1936.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Антонич Богдан-Ігор Васильович Дім за зорею