Антична література і її особливості

Латинське слово antiquus значить “древній”(древню література Європи, що містить у собі літературу давньогрецьку й давньоримську.)

Періодизація античної літератури:

Перший період, якому можна назвати доклассическим або архаїчним, охоплює собою довгий ряд століть усної народної Творчості й закінчується протягом першої третини I тисячоріччя до н. е., але, безсумнівно, що складалися протягом багатьох сторіч – це героїчні поеми “Илиада” і “Одиссея” Гомера.

Другий період античної літератури збігається зі становленням і розквітом грецького класичного рабовласництва, що займає собою VII-IV вв. до н. е. Цей період звичайно називається класичним. У зв’язку з розвитком внутрішнього миру особистості з’являються численні форми лірики й драми, а також багата прозаїчна література, що складається з добутків грецьких філософів, істориків і ораторів

Третій період античної літератури, звичайно іменований елліністичним, виникає на новому щаблі античного рабовласництва, а саме великого рабовласництва. Замість невеликих міст-держав класичного періоду,

так званих полісів, виникають величезні військово-монархічні організації, а разом з тим з’являється й більша диференціація суб’єктивного життя людини, різко відмінна від простоти, безпосередності й строгості класичного періоду

Внаслідок цього елліністичний період часто трактувалася як деградація класичної літератури. Отже, цей послеклассический період займає величезний проміжок часу – з III в. до н. е. до V в. н. е., у зв’язку із чим його можна розділити на щаблі раннього еллінізму (III в. до н. е. – I в. н. е.) і пізнього еллінізму (I в. н. е. – V в. н. е.).

До цього третього періоду античної літератури ставиться й римська література, чому його частина й називають эллинистически-римским періодом. Виникла в III в. до н. е. (усна народна творчість, як і в Греції, існувало вже задовго до цього) римська література переживає свій архаїчний період у перші два століття свого існування. I століття до н. е. звичайно вважається періодом розквіту римської літератури, тобто періодом класичним. Останнього ж століття римської літератури, а саме I-V вв. н. е., називаються послеклассическим періодом

У зв’язку із загибеллю рабовласницької формації й настанням середньовічного феодалізму VI століття н. е. можна вважати гранню між античною й середньовічною літературою

Коріння античної літератури йдуть у глибину міфологічного розвитку. Прекрасне в міфі й літературі виявляється надзвичайно активним початком. Якщо в архаїчній міфології краса наділена притягальною й згубною силою, то класичні олімпійські боги, борючись із чудовиськами, самі є носіями краси, що творить, що стає принципом космічної, а виходить, і людського життя

Антична міфологія й література повні драматичесих сюжетів про боротьбу богів і героїв зі злом, каліцтвом, несправедливістю за встановлення впорядкованої, прекрасної, заснованої на гармонії й шляхетній праці життя

Вергілій, Публий Вергілій Марон (Publius Vergilius Maro) (70-19 до н. е.) – величайший поэт Древнего Рима, автор Энеиди, эпоса, воспевающего легендарное происхождение римского народа.

Гомер – легендарний поет-співак, якого в античному світі, а також і в більше пізні часи вважали автором перших і найдавніших з пам’ятників, що дійшли до нас, грецької художньої літератури – більших епічних поем “Илиада” і “Одиссея”. Джерелом гомеровского епосу була народна творчість: міфи й перекази, народні пісні, художньо перероблені в поеми, написані античним віршованим розміром – гекзаметром

Сапфо – чудова поетеса античної Греції. Народилася на острові Лесбосі. З дитячого років вона довідалася труднощі життя: рано осиротівши, сама виростила своїх молодших братів.

У рідному місті Сапфо містила школу для дівчинок, яким викладали поезію, танці, музику. Уже при житті поетеса користувалося широкою популярністю, кілька разів вона була увінчана лавровим вінком на всегрецькі олімпіадах

Головна тема її поезії – любов і всього її прояву: пристрасть і втрати, біль розлуки й роздирання ревнощів. Традиційні фольклорні мотиви дівочих і весільних пісень пофарбовані в Сапфо сильним почуттям, відрізняються яскравою образністю й ритмічною розмаїтістю. З дев’яти книг віршів, написаних Сапфо, до нас дійшло тільки два вірші й біля ста ліричних уривків

Эсхил (525-456 ГГ. ДО Н. Э.)- перший великий драматург Древньої Греції. Мова трагедій Эсхила відрізняється надзвичайною яскравістю й образністю.

Характери його героїв повні монументальної величі, дані з величезною художньою силою. Эсхил був плідним письменником – їм написані близько 80 п’єс, з яких до нас дійшло тільки сім

Аристофан (446-385 ГГ. ДО Н. Э.)- найбільший сатирик древнього миру. “Батьком комедії” назвав Энгельс Аристофана 2, у творчості якого антична політична комедія досягає розквіту. Про життя Аристофана нам майже нічого не відомо. З написаних їм сорока чотирьох п’єс збереглося повністю лише одинадцять

Комедії Аристофана, крім свого художнього значення, чудові ще й тим, що в них широко відбита суспільно-політичне й культурне життя Афін V в. до н. е. ” Вершники “- одна з найбільш гострих політичних комедій Аристофана. Вона спрямована проти лідера радикальної партії Клеона, затятого прихильника Пелопоннесской війни, важким тягарем легшої на плечі афинян. У комедії діють алегоричні персонажі. В образі примхливого, старезного й глухого

Плавт (ок. 254-184 ГГ. ДО Н. Э.)- надзвичайно популярний серед своїх сучасників поет-драматург.

Уродженець Умбрии, Тит Макций Плавт, як думають, вийшов із заможного плебейства. Він подвизался в області комедій на грецькі сюжети (так звана паллиата), переробляючи їх для римської сцени. Їм була створена безліч найрізноманітніших п’єс. До нас дійшло цілком тільки двадцять. Використовуючи грецький сюжет і наділяючи своїх героїв грецькими іменами, Плавт мистецьки зображував явища чисто римського життя, сполучаючи наслідування високомистецьким грецьким зразкам з елементами народного театру

“Скупий, або Скарб” – сама серйозна з комедій Плавта, де автор створив психологічно обгрунтований і тонко розроблений характер героя. Їм є в п’єсі старий Эвклион, чесний бідняк, що зненацька розбагатів завдяки знайденому скарбу. Із цієї хвилини старий втратився спокою й сну. У кожній людині йому ввижається грабіжник, і він ніяк не може придумати, де б йому краще й надійніше сховати своє золото

Його скарб дійсно викрадають. Після багатьох перипетій нещасливий скарб все-таки вертається до свого власника, що відразу віддає його в придане дочки й відразу знаходить втрачений спокій. Багато рис плавтовского зображення лягли в основу знаменитої комедії Мольера “Скупий”.

Вергілій (70-19 ГГ. ДО Н. Э.)- поет так званого “століття Августа”, один із класиків римської літератури

“Энеида”- більша епічна поема Вергілія, у якій, на думку сучасників, він вступив у змагання з Гомером. Написана за бажанням Августа, “Энеида”, хоча й була створена на міфологічний сюжет і відбивала релігійні подання самого поета, служила також актуальним ідеологічним завданням нового будуючи


Антична література і її особливості