Випереджаючи конкретний аналіз літературного процесу Англії останніх десятиліть XVIII і першої половини XIX ст. на основі доробку провідних художників, які жили і творили в той час, треба назвати бодай основні своєрідні особливості англійського романтизму. Насамперед, йому передував значно довший, ніж у Німеччині або Франції, період [передрдмантизму: Окремі передромантичні (як і передреалістичні, тобто ті, що були попередниками реалізму першої половини XIX ст.) твори в літературі і, що дуже наочно виявилося, в образотворчому мистецтві з’являються
Саме існування впродовж кількох десятиліть передро-мантизму обумовило те, що англійський романтизм не виник раптово, як Афіна народилася дорослою і мудрою з голови Зевса, або Афродіта вийшла у всій своїй красі й принадності з піни морської. Може, саме так, народився романтизм з гуманних і волелюбних ідей, які довго виношували найрозумніші голови доби Просвітительства, вийшов з того моря
В добу панування на континенті ідей класицизму з його всепоглинаючим культом античності, англійці, якіг-авмчайно; іеж мали Свій класицизму виявляли оригінальність у тому, що більше цікавилися готикою, ніж античною класикою. Це відбилося і в неоготичній архітектурі, і в готичному романі, і в схильності поетів передро-мантизму і романтизму до всього таємничого, загадкового, ірраціонального, навіть містичного*. Подібне знаходимо і в ранньому німецькому романтизмі, але в Англії все виникло раніше і мало значне поширення, було визнаним в культурному суспільстві і знайшло свій матеріальний вираз у будівництві замків у готичному стилі, штучних руїн, таємничих гротів, закладанні так званих англійських парків, які імітували природну споконвічність, некульти-вований ножицями садівника і лінійкою садового архітектора прадавній дикий і вільний ліс.
У віршах Вордсворта і Колріджа знаходимо прямий зв’язок із духовним світом попередників. У першого передусім із сентименталізмом, просвітительським культом природного і народницькими ідеями, у другого – з фантастикою, таємничістю й чуттєвим напруженням готики, силою нечуваних пристрастей, її надто яскравими або згущено похмурими барвами. Однак перевага одних елементів не виключає можливості й іншіх у творчості обох поетів, часто відмінність полягає лише в пропорціях.
Фантастичні за красою і барвистістю образи Колріджевого “Кубла Хана” мають свій відповідник, наприклад, у значно скромніших, але також екзотичних образах Америки в баладі Вордсворта “Рут”.
Передусім це стосується Вордсвор-та і Сауті. І в поезії В^§щт часті звернення до образу” Бога, багато ремінісценцій з християнської міфології, часто з присмаком єретицьких апокрифів, химерно трансформованих. Є вони у Шеллі, як і у Байрона, який в своєму “Каїні”, наприклад, використовує й переосмислює біблійний сюжет. Звичайно, характер релігійності Вордсворта і молодших романтиків був різний, але всі вони виховувалися у вірі, хоч молодші і бунтували проти церкви. У зверненні художників до релігійних джерел, зокрема до Біблії, не було нічого дивного, це була норма доби. Однак саме у творах англійських романтиків подібні звернення надто часті і, що важливіше, досить специфічні. Так, вони охоче Заповіту, в його конфліктах і образах шукаючи художнього й ідейного натхнення. І в самому Старому Заповіті їх приваблюють не стільки Книги пророцькі, скільки Перша книга Мойсея – Буття.
Тут мало значення те, що політична й економічна боротьба в Англії в добу буржуазної революції XVII ст., яка за часом збігається з першим періодом класицизму в англійській літературі, йшла під релігійними прапорами, під гаслами суворої й чистої пуританської релігійності. Це відбилося на всіх сферах духовного життя країни. Саме в таборі пуританина республіканця Кромвеля піднявся на повен зріст як великий художник і полеміст Джон Мільтон – автор “Втраченого раю” й “Поверненого раю” або “Самсона-борця” – творів, які в біблійних образах відбивали сучасну гарячу, повну суперечностей, революційну дійсність. Творчість Мільтона мала велике значення Для Блейка, Шеллі, Байрона. Його вплив на них був досить серйозним.
Титанічні бунтівники всіх трьох поетів ведуть своє походження від Мільтонового Сатани, першого, повстанця проти влади Бога. Діалектична складність і суперечливість цього образу хвилювала думку поетів, він був присутній в їхніх творах, як у здійснених, так і тих, що лишилися тільки в задумах. Образний космізм, універсалізм творів Мільтона, їхня своєрідна форма – врочистий білий вірш, схильність поета до грандіозних символів й алегорій – все це мало відгомін у творчості англійських романтиків. Тут вони близькі до неромантика Гете, або його романтичного молодшого сучасника і земляка Гельдерліна (образність останнього пов’язана, щоправда, з античною, а не біблійною міфологією).
Навіть суперечливе поєднання ренесансного гуманізму і пуританізму, властиве Мільтону, в оригінальній формі знаходимо в поезії Блейка, Шеллі, Кітса. Постать самого автора “Втраченого раю” увійшла в поезію романтиків. Блейк, чиїм кумиром він був, присвятив йому поему “Мільтон” і ряд віршів,. Вордсворт оспівав у кількох відомих сонетах 1802 р.
Дуже важливо, що англійські романтики не розривали попри всю свою самобутність зв’язків, отієї пуповини, що зв’язувала їх з різними напрямами і течіями в мистецтві XVIII і навіть XVII ст. Хоча, безумовно, їхні художні твори і теоретичні маніфести та висловлювання були бунтом проти традицій пізнього класицизму з його холодною раціональністю, абстрактністю, пустим пафосом, переінте-лектуалізованістю, надмірністю посилань на античність, схильністю до алегорій, вишуканою літературною мовою. Політична та економічна історія Англії багато в чому визначала атмосферу, духовний космос, в якому народжувалися нові романтичні ідеї суспільно-художнього характеру. За майже півтора століття, які передували розквіту літератури романтизму в Англії, її політична і філософська думка зазнала могутнього впливу трьох революцій – першої буржуазної середини XVII ст.; промислового перевороту, що розтягнувся на багато десятиліть, призвів до жахливого зубожіння селянства і зміцнення капіталістичної сили першої індустріальної країни світу, “майстерні світу”, як її називали; Великої французької революції з її блискучим, багатообіцяючим початком, кривавим терором, сумною поразкою й імперським наполеонівським шлейфом. Всі ці події, які можна порівняти з велетенськими тектонічними зсувами, прямо або опосередковано відбивалися на кштальтуванні світогляду, світовідчуття всіх громадян острівної держави.
В одних вони викликали надії на краще гуманне майбутнє, у інших розчарування і сум за минулим. Кількісно останніх було більше. Стрімкий розвиток капіталізму з усіма супроводжуючими цей процес явищами негативно впливав на різні суспільні прошарки, зокрема на тих, хто найбільше страждав від історичних змін^- селян і земельну аристократію. В Англії в добу романтизму ще були живі ідеї республіканізму, бо країна в часи Кромвеля зробила спробу стати буржуазною республікою, і цей, хоч і короткий етап, зберігся в історичній пам’яті нації. Інститут монархії переживав кризу, не в останню чергу через надто слабких, невдалих королів, один з яких був лише номінальним правителем через явне божевілля.
Частішали і виступи нового класу – робітників, невдоволених матеріальними умовами свого існування.
Бурхливий розвиток міст, зростання чисельності ремісників і робітників, зубожіння селянства і відхід його в пошуках хліба і праці у міста – тобто наслідки промислової революції, що відбувалася в Англії після політичної революції 1643 р. десятиліттями і несла з собою кардинальні зміни у всіх сферах життя, – все це покликало до життя в літературі нові теми, нові конфлікти, нові людські характери і типи. Найупослідженішими в добу економічних змін, перерозподілу сфер впливу в політиці й господарському житті стають селяни. їхня важка доля привертає до себе увагу першого покоління романтиків, зокрема Вордсворта і Колріджа. Життя селянства, його своєрідна духовна культура стають об’єктом вивчення ще й тому, що починається захоплення національним фольклором, збирання його скарбів.
Друге покоління романтиків, передусім Байрон і Шеллі, цікавляться долею нового, але вже достатньо великого і сильного в Англії класу – робітничого, його боротьбою за свої права, за кращу долю.
“І радянському літературознавстві всіх трьох молодших романтиків називали революційними, що слушно лише в тому плані, що вони й дійсно були революціонерами в поезії, як і поети попереднього покоління. Щодо їх світогляду, соціально-політичних переконань, які були досить оригінальними й зовсім не тотожними, то ЕОНИ не мали впливу на їх приналежність до певного художнього напряму, хоча, звичайно, визначали тематику й проблематику їхніх творів, головні ідеї. Є ще одна трагічна спільність між трьома великими англійськими письменниками – вони жили бурхливо, яскраво, суперечливо, але дуже й дуже коротко так, що часте порівняння їх з палаючими метеорами на небосхилі англійського красного письменства, не позбавлене сенсу.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)