Свідомість автора поезії ” Вишні” сягає глибин часових шарів, доходить до коренів вірувань і появи міфів. Естетично митець орієнтується на психологічне перевтілення, уособлення, уподібнення ліричного героя явищам природи. Тоді світ людини і світ природи зливаються, міф пояснює сьогодення.
Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов’язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої
Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.
Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша “Вишні”:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Насправді нічого “незрозумілого” тут не спостерігалося. Поет,
Він уважав себе рівновеликим будь-якій істоті чи рослині, був позбавлений амбітних уявлень про людину як “царя природи”. І все ж невипадкове його “перевтілення” в “хруща”, адже йдеться про входження у всесвіт шевченківської лірики, у якій Б.-І. Антонич посідає скромне місце, уособлюючись в образі хруща (пригадаймо відомий вірш “Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть”). Поет чітко вказує на джерела своєї творчості, тому завжди “цвітуть натхненні вишні, кучеряво й п’янко”.
Віршовий розмір: шестистопний ямб з допоміжною стопою пірихієм.
Вірш написано 16 квітня 1935 р.