Імовірно в 1914 р. Ахматова присвятила Блоку вірш, в якому його образ нагадує живописні портрети Тетяни Гіппіус і Костянтина Сомова. Нею підкреслена втома і спустошеність поета, його мертвотна нерухомість, зосередженість на похмурому. Автор вірша дивиться на Блоку від імені тих, хто понесе традицію, збереже невеселі, болісно тривожні відкриття, до яких геніальний поет доторкнувся першим:
Ал. Блоку
Ти перший, який став біля джерела З посмішкою мертвої і сухий. Як нас змучив погляд порожній, Твій погляд важкий – полуношніка. Але роки страшні
Ти скоро знову будеш молодий. І збережемо ми таємний холод, Тобі відлічених хвилин.
Жахливий не може минути й ахматовської Музу, і для неї часом нестерпно людиною бути і бачити мимоволі,
Що люди роблять, і крізь згубний сором Не сміти підняти очі до високих небес.
Через багато років після смерті Блоку Ахматова відкрила цикл Тріскачка прокаженого (1943-1960) віршем Пролог. Ахматовская програма тут споконвічно припускає виверження дисгармонійних звуків, для її ліри як би зовсім немає краси, а є тільки правда.
Чи не лірою закоханого Іду полонити народ – Тріскачка прокаженого У моїй руці
Я навчу шарахатися Вас, сміливих, від мене.
Поет з тріскачкою замість ліри опинився за межею естетики – тридцять літ під крилом у загибелі. Розпач від роз’єднаності з прекрасним змінюється майже що базарною грубістю, в пісні нової Музи все виразніше переважає жіночий вої (вже й не плач). У сприйнятті Музи всі пори року зливаються в три осені, остання з яких дорівнює смерті. Однак навіть у такому контексті ремесло поета названо священним: З ним і без світла світу світло.
Приховане цитування І. Анненського посилює просвітленість фіналу як додаткове свідчення вірності ідеалу вчителя.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)