” Як варити і їсти суп із дикої качки ” – одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні. Присвячена Максимові Рильському, близькому другові письменника. Уперше надрукована в журналі “Перець” 1945 р.
Побудований твір у вигляді порад молодому мисливцеві, який збирається на полювання. “Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту
Їдете ви компанією, тобто колективом, так – чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці… “.
За цим описом збирання на полювання – неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів, умиротворення.
Мистецьки вплетений у композицію розповіді прекрасний український пейзаж надвечір’я: “Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього
Особливо промовистою є фраза, яка характеризує ставлення письменника до самого процесу полювання: “І вільно дихається, і легко дихається… “.
Це щире зізнання автора, бо немає значення, чи вполював щось мисливець, чи ні, головне – що недаремно витратив час. Герої усмішки, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полювання для них було відпочити від повсякденної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над тихими озерами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)