Аналіз повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького

“Кайдашева сім’я” – реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана 1879 року. У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим самостійним життям. Соціально-побутові повісті І. Нечуя-Левицького становлять певний етап в українській прозі і за змістом, і за формою. На широкому соціальному тлі постають нові типи сучасної письменнику епохи.

У центрі уваги письменника – образи простих людей, селян, заробітчан, їх конфлікт з кріпацькими і пореформеними порядками в селі й на промислах. Типові риси образів виявляються в старанно деталізованих описах зовнішності, одягу, поведінки й мови персонажів, поданих з урахуванням соціальних та індивідуально-психологічних подробиць, хоч зберігаються ще й традиційні ліро-епічні фольклоризовані характеристики. Основний конфлікт повісті – соціальний. Перед читачем проходять епізоди постійних сварок у сім’ї та короткочасних примирень, які знову швидко перериваються загостренням суперечностей навколо відстоювання своїх “прав” на власність. Головна думка повісті – це показ буденних ситуацій, у яких відбувається змаління людської душі, зумовлене постійною залежністю селянства від матеріальних нестатків.

Духовна роз’єднаність зумовлена відсутністю прагнення зрозуміти один одного. Це отруює життя і батьків, і їхніх синів та невісток. Не миряться молоді зі старими (сини з батьками, невістки з свекрухою, невістки між собою).

Члени сім’ї повністю втягуються у ворожнечу, сваряться постійно за повсякденні дріб’язки: мотовило, кухоль, сувій, полотна. Але найгостріші сутички відбуваються, звичайно, за землю та за худобу. Коди йдеться про старше покоління, на яке ще панщина поклала свій відбиток, а новий соціально-економічний уклад дрібного землеволодіння тільки завершив формування типу трудівника і водночас дрібного власника, індивідуаліста. Такі Омелько і Маруся Кайдащі, характери, які вимальовуються сформованими і розкриваються в міру розвитку дій. За стилем “Кайдашева сім’я” належить до кращих гумористично-сатиричних творів.

Жанрова особливість твору полягає в тому, що зображення повсякденного життя Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються у гумористичному плані. Сх ильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (за визначенням самого Нечуя-Левицького). Сюжет повісті нескладний – загострення взаємин у сім і Кайдашів у міру того, як дорослі сини створюють свої родини, влаштовують побут, борсаючись на невеличкому шматку батькового поля і городу, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище. Проаналізувати композицію твору дещо важче, оскільки автор вносив деякі зміни в сюжет (повість мала два варіанти, закінчення). Так, у розмові синів Кайдаша про можливе одруження Карпа, у яку втручається і старий Омелько, намічається той конфлікт між батьком і синами, що далі набере більшого розвитку! стане складовою частиною основного конфлікту твору.

Тут частково подається зав’язка, яка завершується в другому розділі, а саме: одруження Карпа. Розвиток дії у повісті складається з послідовного, хронологічного викладу подій життя селянської родини: одруження синів, сутички в сім’ї, розшуки Меланки, пияцтво і смерть Кайдаша, розподіл спадщини тощо. Щодо кульмінації, то дехто вважає, що її нема в повісті. На нашу думку, кульмінацію можна все-таки визначити, а саме: сутичка Мотрі з Кайдашихою, внаслідок якої свекруха позбулася правого ока.

Розв’язка твору – примирення двох сімей після того, як всохла груша – причина багатьох сварок. “Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла і дві сім’ї помирилися. В обох садибах настала мирнотай тиша.” Так закінчується повість у другій редакції.

У першому ж виданні закінчення було більш реалістичним: “Діло з грушею не скінчилося і досі. А груша все розростається і вшир, і вгору та родить дуже рясно, неначе зумисне дражниться з Кайдашами та їх жінками, а здорові, як горнята, груші й досі дратують малих Лаврінових та Карпових дітей”.


Аналіз повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького