У новелі ” Залізний острів ” розвиток подій надзвичайно напружений, драматичний, масштабність думок просто-таки дивовижна, особливо коли зважити, що розгортаються події протягом доби, участь у них беруть тільки двоє героїв, до того ж поставлених у такі умови, за яких власне діяти їм майже не доводиться. Ідейний зміст ” Залізного острова ” не можна звести до якихось прямолінійних висновків. Навпаки, ідейно-художнє багатство новели наводить на роздуми про важливі вічні проблеми – життя і смерть, обов’язок перед іншими людьми,
Основний композиційний прийом, на якому тримається твір,- контраст. Протиставлення невмирущої краси природи й неприродності “залізного острова” – старого проіржавілого корабля, який служить мішенню для літаків, протиставлення миру й праці – воєнній загрозі, світлої радості життя – безглуздій смерті.
І ще одна тема, теж одвічна, як і людство,- тема першого юнацького кохання. Відомо, що художній твір сприймається читачами по-різному – залежно від віку, життєвого досвіду, характеру, естетичних смаків, загального розвитку кожного з них.
У ” Залізному острові ”
Тоня щиро покохала Віталика. Непоказного, незавидного, її Віталика. Покохала за чисту, поетичну душу, за справді чоловічу наполегливість, майстерність, розум, прямоту. “В усьому вона ставила його вище за себе, у його вмінні, в роботі, у здібностях… “. Високою поезією пройнята картина, коли Тоня затокою йде до Віталика. “- Через лимани, затоки, через усе Чорне море до тебе брела! – беззвучно сміялася Тоня”.
Хоч у цих словах – жартівливе перебільшення, проте в них прихований і великий смисл – кохання долає всі перешкоди. І всі добрі сили, природа сприяють йому. “Тоня бреде, вони (водорості) самі розхиляються перед нею, наче дають їй дорогу, наче знають, куди Тоня спішить”. І от дівчина з Віталиком уже мчать на мотоциклі десь до моря – відпочити, розважитися, накупатись.
Далі розвивається мотив протиставлення казково прекрасної природи й залізного крейсера. О. Гончар створює живі, чарівні картини степу, і особливо моря. Ось “Тоня бризкає спроквола водою вгору, і звідти, з синього неба, білосніжні перла летять, справжнісінькі перла, блискучі, осяйні”.
В описі картини моря переважають світлі, яскраві, сонячні барви: суцільна голубінь, ніжно-блакитна шовковість небес, сапфірна синява.
Усе ж пов’язане з крейсером, навпаки, чорне, похмуре, вороже. Він – один-однісінький, і це вже протиставляє його розкоші літнього дня, цілого світу у взаємозв’язках та доцільній єдності й красі – бовваніє, темніє. Його стан – важка непорушність.
Крейсер – сіре залізне громаддя, тло борту – брудно-сліпе. Навіть море, у міру наближення до крейсера змінюється. Це вже темна, лиснюча стихія. І ось двоє їх, двоє закоханих, на великому військовому судні.
Та трапилася біда – неприв’язаний каюк поплив у море й вони, двійко юних, залишилися відрізані від світу. Тоню приголомшила страшна здогадка: крейсер – мішень для бомбування. Незважаючи на це, Тоня й Віталик тримаються мужньо, гідно.
Про їх чистоту та високу мораль свідчить те, що Віталик уважає винним себе – це ж він завіз сюди Тоню, а дівчина, навпаки, себе – це ж юнак зробив заради неї, а вона погодилася, не втрималась. Звичайно, обом страшно тут серед ночі. Вони розуміють, що життя може урватися не почавшись.
Віталика мучить почуття невиконаного обов’язку. Бо що ж він відповість на запитання: як жив? яке добро зробив людям? “По суті, нічого ще не зроблено в житті, хіба що примус кому полагодив та керогаз, за всі оті будовані і незбудовані твої кораблі, вони всі попереду, вони помандрують у майбутнє вже без тебе… “. Це вже зрілі думки дорослої людини.
Та маючи перед очима як взірець справжніх людей, які вчили його жити й боротися, не розгублюватися перед труднощами, юнак не здається, наполегливо шукає виходу.
Крейсер змальовано темними, похмурими барвами. Уся система художніх засобів, які творять цей образ, має єдину мету – підкреслити контраст між ним і всім світлим, щасливим, радісним та красою моря, степу, сонцем, коханням Тоні й Віталика. Крейсер несе загрозу не тільки їх щастю, а и самому життю.
Звернімо увагу учнів на такі деталі. Віталик і Тоня опинилися на судні-мішені через “звабу, спокусу, жадання торкнутися чогось забороненого, незвіданого”, подібно до біблійних Адама і Єви, згаданих у новелі. Вони самотні на цьому залізному острові, як перші люди. Таке враження підсилюється порівнянням їх з останніми дітьми землі, з сиротами людства.
Адже Тоня й Віталик на своєму крейсері перебувають під загрозою бомбування, так само як людство живе під загрозою атомних вибухів.
Образ цей поглиблюється, ширшає, набуває вселюдських, планетарних масштабів; і старий, зруйнований крейсер символізує вже загрозу війни, здатної знищити цивілізацію й саму землю. Тому й протистоїть це судно як жахливий контраст усьому світлому, вічному, людському. “Рухалась планета, рухалось сонце в небі, рухались води своїми вічними валами, а воно стояло між хвиль іржаво, тупо, непорушно”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)