Для читача, що вперше прилучається до художнього миру “Фауста”, багато чого здасться незвичайним. Перед нами – філософська драма, жанр, характерний для століття Освіти. Особливості жанру проявляються тут у всім: у характері й мотивуванні конфлікту, у виборі й розміщенні діючих осіб.
Гострота конфлікту визначається не просто зіткненням людських характерів, а зіткненням ідей, принципів, боротьбою різних думок. Місце й час дії умовні, тобто позбавлені точних історичних ознак.
Варто звернути увагу на особливості сюжету в “Фаусті”.
Тому головне тут – не зовнішній хід подій, а рух гетевской думки. Із цього погляду дуже важливий і незвичайний пролог, дія якого відбувається на небесах.
Гете користується звичними для того часу образами християнської легенди, але, звичайно, вкладає в них зовсім інший зміст. Гімни архангелів створюють свого роду космічне тло. Всесвіт величний, усе в природі перебуває в безперервному русі, вборьбе.
Звучачи в гармонії Вселеної И в ході сфер гримлячи як грім, Златое сонце незмінно Йде запропонованим
Є глибокий зміст у тім, що відразу по закінченні цього гімну світобудові починається суперечка про людину, про зміст його існування. Поет як би відкриває перед нами велич космосу, а потім запитує: що ж таке людина в цьому величезному, нескінченному світі? Мефистофель відповідає на це питання нищівною характеристикою людини.
Людина, навіть такий як Фауст, на його думку, незначний, безпомічний, жалюгідний. Мефистофель знущається з того, що людина пишається своїм розумом; він же вважає, що ця порожня зарозумілість. Цей розум, затверджує Мефистофель, служить лише на шкоду людині, тому що робить його “ще більше твариною, чим будь-яка тварина”.
Гуманістичну програму Гете вкладає у вуста Добродії, що протиставив Мефистофелю свою віру в людину. Порт переконаний, що Фауст переборе тимчасові омани й знайде!
Дорогу до істини. І осоромлений так буде сатана! Знай: чиста душа у своєму исканье неясному Сознаньем істини повна!
Важливу роль в “Фаусті” грає Мефистофель. Він втілює в собі сумнів, заперечення, руйнування. Стаючи супутником Фауста, він прагне збити його з наміченого шляху, вселити в нього сумнів, повести його “шляхом мінливим за собою”.
Щоб відволікти Фауста від високих прагнень, Мефистофель веде його в кухню відьми, сп’яняє чарівним зіллям, захоплює його за собою в погребок Ауербаха, улаштовує його зустрічі з Маргаритою, щоб хвилювання страсті змусило вченого забути про борг перед істиною.
Маргарита як би втілює в собі мир простих почуттів, простих людей, природного, здорового існування. Фаустові здалося, що саме тут він знайде всю повноту щастя. Маргарита повірила в його можливість.
Всю силу великого жіночого почуття Гете передає в проникливому монолозі Гретхен за прядкою. І хоча вся сцена складається з одного ліричного монологу, вона позначає цілий етап у долі героїні. Гетевский Фауст увійшов у світову культуру як один з “вічних образів”. У наш час проблеми, поставлені Гете, не толь до знайшли новий зміст, але й надзвичайно ускладнилися